Розділ 5.5

Не встигла я зайти, як відразу ж зупинилася, здивовано роззираючись навкруги. Підземна вітальня була набагато більша за наземну і в ній було стільки всього! Розподілена на зони для різних занять, вона, тим не менш, виглядала затишною і гармонійною. Найбільше мені сподобалась зона з величезним диваном, на якому можна було розтягтися в повний зріст як на ліжку, з книжковими шафами поруч, великим телевізором — де і за які гроші його Ровен тільки знайшов? — і з квадратним стендом розміром не менше метра на якому в хаотичному порядку були приклеєні фотографії.

— Подобається? — прошепотів мені Ровен на вухо.

— Звісно! — я забралася на диван, щоб роздивитись всі фотографії. — Тут так гарно!

— Дивись, — Сіра теж залізла до мене. — Тут є ти, Тірше, — вона почала показувати на мої фотографії — тут були всі особливі моменти від початку знайомства з Ровеном.

Але мої фотографії мене не цікавили. Я хотіла побачити, як жили тут всі інші після мене. Без мене. Побачивши на одній з фотографій Ровена, Джулз, дядька Неда і Джоану за столом, я повернулась до Ровена, який теж вже сидів поруч.

— А що там дядько Нед і Джо? Так само постійно сваряться і жартують одне над одним?

— Іноді сваряться, — Ровен хитро примружився, ховаючи усмішку в густій бороді. — Куди ж без цього? Але цілуються точно частіше. Тобі Джулз хіба не казала?

— Що?

— Дядько Нед з Джоаною давно вже одружилися. В них є дочка, Лінна. Ось, дивись, — Ровен показав на весільне фото дядька Неда і Джоани, а потім на фото їх дочки-підлітка. Дівчинка була дуже схожа на Джоану — ті ж каштанові кучері, ті ж риси обличчя, тільки очі зелені, як у дядька Неда. І в мене. І в мого тата. Наші сімейні зелені очі.

— Вона ж мені родичка виходить! — я широко усміхнулась. — Далека, але точно ближча, ніж Джулз.

— Тобто — Джулз? — не зрозумів Ровен.

А до мене тільки дійшло: я розповіла йому про все, але тільки не про те, що ми з Джулз маємо спільного предка і саме в тіло цього предка і потрапила моя душа.

— Ой, ти не повіриш, Ровене…

Залишивши розглядання фотографій, я вмостилась зручніше і розповіла Ровену про все. Я думала, він здивується, але ні. Схоже, його вже тепер нічим не здивувати після мого повернення.

— З роками в нас все більше рідні з’являється. В мене взагалі родичка з головних шаманів Нью-Доуна. Катріона Кейн — сестра мого діда Коннора. Він, виявляється, був шаманом, а моя мама — не хворою, а нереалізованою. Сірі передалися деякі її здібності.

— Про це мені вже розповіли, — кивнула я. — Ти краще розкажи, що тут у вас цікавого було. Наприклад, як дядько Нед із Джо нарешті зійшлися.

Ровен довго мені розповідав історії з життя, яке я пропустила. Ми не зчулися, як настав час обіду. Дуже пізнього обіду. Якби не нагадування Сіри, що вже час щось поїсти, ми б так і пили потихеньку віскі і розмовляли про все на світі.

— Якщо ти не в тому стані, щоб готувати, то я можу все сама, — запропонувала Сіра, але я рішуче підвелася з дивану і нерівною ходою попрямувала до сходів нагору.

— Я в будь-якому стані можу готувати. Та й думаю дехто, — я повернулася і підморгнула Ровену, — дуже скучив за моїми стравами.

Ровен аж весь світився, коли я це сказала. Він теж пішов з нами на кухню — він любив спостерігати, як я готую. А я любила кидати на нього закохані погляди під час приготування їжі. В цих простих діях — ховалася наша ідилія, наше тихе щастя.