Розділ 5.3

— Ходімо вже в дім, Ровене, — я першою порушила тишу.

Ровен мовчки витер сльози й підвівся, взяв мене за руку, ніби боявся, що я кудись зникну. Я подумки усміхнулася, але нічого не сказала, бо розуміла його почуття. Він вважав мене мертвою стільки років, а зараз я, немов диво, стою перед ним жива і неушкоджена. Ніби той клятий найманець не поцілив мені у серце кулею. Якби я опинилася на місці Ровена, я б теж відчайдушно хапалася за його руку і не вірила, що він справжній.

Дім майже не змінився — той самий передпокій, та сама кухня. Додались якісь деталі, але ні меблі, ні стіни не змінилися. Все знаходилося на своїх місцях. Ніби мене не 16 років тут не було, а 16 днів. Я сіла за стіл, на своє звичне місце, Сіра сіла навпроти. Ровен зазирнув у холодильник і, діставши щось з нього, винувато знизав плечима.

— В мене тільки варені яйця і паштет з хлібом. Я не чекав гостей.

— Та давай хоч щось, я потім тобі нормальну їжу приготую. Бачу, ти так і не навчився готувати за стільки років. Деякі речі не змінюються, — я намагалася жартувати, бо бачила, що Ровену складно. Він мав розгублений вигляд, хвилювався, не знав, як поводитися. Я ніби знову бачила перед собою 14-тирічного хлопця з яким познайомилася на звалищі, а не дорослого бородатого чоловіка. І нащо він ту бороду відпустив! Геть як мій тато! Треба змусити його поголитися. Не люблю колючих чоловіків. З ними цілуватись неприємно.

Ровен почистив яйця й нарізав хліб, а паштет я вже сама намазала на нього. Ніколи ще їжа мені не здавалася такою смачною. Чи то присутність Ровена вплинула, чи то я дійсно так зголодніла.

— Повернулась з того світу і їсть ніби нічого не трапилось, — пробурчав Ровен, спостерігаючи, як я наминаю бутерброди. — Тут точно потрібен віскі.

Він дістав з шафки — з тієї, де і при мені зберігав алкоголь! — пляшку віскі і дві склянки. Налив мені і собі. Свою випив в один ковток і налив ще. Я ж трохи надпила і продовжила їсти.

— Ти що тепер за здоровий спосіб життя, Тірше? — здивувався Ровен.

— Ні, — я похитала головою. — Просто їсти хочу більше. Ось наїмся і тоді нап’юся.

— В неї нова печінка, а вона її знову труїть алкоголем, — пробурчала Сіра, намазуючи собі другий шматок хлібу паштетом.

— Тобто нова? — здивувався Ровен. — Слухайте, я хочу все знати. Розповідайте, що ви накоїли і чому Джулз не прийшла разом з вами.

— Вона чи то боїться твого гніву, бо стільки років тримала все в таємниці і без твого дозволу втягнула Сіру у все це, чи то боїться твоєї надмірної радості, — я все ж допила віскі і простягнула порожню склянку Ровену, щоб він ще налив.

— Гніватися я вже точно не буду, — Ровен налив мені віскі і торкнувся моєї руки, ніжно погладив долоню і відпустив. — І, бачу, з моєю Сірою ти вже добре познайомилася.

— Так, — кивнула я, хитро всміхаючись. Хай не думає, що я залишу без обговорення наявність у нього дочки. Ні, я дійсно не була проти Сіри, але обговорити ж треба!

— І? — Ровен чудово зрозумів мій мовчазний натяк.

— Нічого не маю проти, — відповіла спокійно, але з тою самою хитрою усмішкою.

Закінчивши сніданок, з допомогою Сіри я розповіла Ровену про те, як Джулз мене оживила. І, звісно, про Майю, в тілі якої я опинилась і жила стільки років. Він слухав уважно, мовчки, тільки потихеньку пив віскі. Коли я все розповіла, Ровен спитав:

— А ти точно не зникнеш? — він торкнувся моєї кіски за вухом. — Якщо зрізати цю кіску, ти не пропадеш?

— Ні. Моє життя не тримається на ній. Я не знаю, як все правильно пояснити. Думаю, тобі краще обговорити це з Джулз. Вона сказала, що завтра прийде. А ще в неї було видіння щодо нас — вона бачила нас разом старими. Тож більше я тебе не залишу.

— Обговорю. Обов’язково. І видінню її вірю. Вони не брешуть. Але одного я не розумію… — Ровен уважно роздивлявся мене. — Скільки тобі років зараз? Тобі точно не 22, ти маєш старший вигляд, але й не 38.

— О, тут цікаво вийшло. Я залишилась у віці Майї, бо сприймала себе саме такою. Мені зараз 29. Вибач, Ровене, але ми більше не будемо 2 місяці на рік одного віку, — не те щоб я хотіла бути на 10 років старшою, але я звикла, що ми з Ровеном ровесники, а тут у нас величенька різниця у віці.

— Та ти жартуєш? — Ровен вперше з моєї появи розсміявся. — Який чоловік під 40 не буде радий тому, що в нього молода кохана? А ти ще засмучуєшся! От дурненька!

Ровен підсунув стілець ближче і обійняв мене. Я поклала голову йому на плече і тихо всміхнулась. Я відчувала себе такою щасливою зараз. Як ніколи в своєму житті. І бажала лише одного — щоб це відчуття тривало якомога довше.