Розділ 4.4

Деякий час ми лежали мовчки, а потім я заговорила.

— Розкажи мені про свою маму, Сіро, — попросила я.

— А що розказувати? — Сіра зручніше вмостилася на подушці. — Тато ніколи не кохав Таммію. Можеш за це не хвилюватись.

— Та це я вже зрозуміла, — я усміхнулась, хоч в темряві Сіра і не побачила б моєї усмішки. — А ти до неї як відносилась? Вона до тебе? Чому ти називаєш її на ім’я, а не мамою?

— Бо я чула, що так її називають всі інші, от і перейняла. А коли вже трохи згодом тато пояснив мені, що Таммію треба називати мамою, я була проти. Я не відчувала, що Таммія — мама. Я ж бачила, які мами у моїх подружок, — Сіра зітхнула. — А Таммія була не така, вона взагалі мене лякала. Могла різко підхопити мене на руки, коли я гралася або ж випадково випустити магію. Звісно, від магії я вмію захищатися, але все одно неприємно. Тому вона для мене Таммія, а не мама. І ніхто мене не змусить називати її інакше. Я лише кілька разів називала її так, незадовго до смерті. Тато просив порадувати її і я не змогла відмовити. Мені було жаль Таммію, але любити… Ні, — Сіра знову зітхнула. — Я ніколи її не любила. Здається, зі всіх нас найбільшу прихильність до неї проявляла Джулз.

— Сумно це чути, — мені було жаль як Сіру, яка ніколи на мала нормальну матір, так і саму Таммію, що їй випала така тяжка доля. — Але тепер в наших життях все буде інакшим. Сіро, — попросила я, — а покажи фотографію Таммії. Адже в тебе вони є?

Сіра трохи відсунулася від мене і дістала з кишені піжамних шортів телефон. Трохи погортавши, вона знайшла одну з фотографій і простягнула телефон мені. На фотографії була зображена серйозна дівчина з довгим білосніжним волоссям. Вона була гарна, немов лялька, але в її блакитних очах застиг сум.

— Вона красивою була, — в той єдиний раз, коли я бачила Таммію, я не встигла її роздивитись. Все, що я пам’ятала про неї — довге біле волосся і божевільність.

— Так. Але я на неї зовсім не схожа. Від Таммії мені дісталася лише магія, невеликий зріст і маленькій ніс. Все інше — від тата. І це добре. Хай якою гарною Таммія не була, я ніколи не хотіла бути на неї схожою.

— Татова донечка, — я усміхнулася. — А покажи ваші спільні з ним фотографії.

Сіра гортала фотографії й відео в галереї телефону, показуючи мені життя, яке я пропустила. Вона дійсно була дуже схожою на Ровена і була єдиною, хто змушував його усміхатись. Ровен вижив лише завдяки їй. Втрьох з Таммією було лише три фотографії — Сіра сказала, що то Джулз наполягла зробити сімейне фото. Але сім’єю вони не відчувалися. Ровен з Сірою — так, а Таммія була ніби зайвою, чужою.

— А в тата були інші жінки, окрім Таммії? — спитала я, коли Сіра сховала телефон.

— Ти думаєш, він доповідав мені про своє особисте життя? — пирхнула Сіра. Дійсно, що це я? Знайшла у кого питати. — Хоча… Була одна. Вона постійно приносила нам випічку, намагалася бути милою зі мною, але тато швидко її відігнав від себе. Думаю, якісь жінки в нього були, але кохав він тільки тебе.

Я знову усміхнулась. Сіра так часто повторювала, що Ровен не припиняв мене кохати, ніби думала, що я можу розізлитися від його зв’язків з іншими жінками. Сіра так сильно бажала, щоб ми були однією сім’єю, щоб я стала їй мамою, що не могла не нагадувати мені — я все ще важлива.

— Не хвилюйся, Сіро, — я провела рукою по її волоссю. — Ми завжди будемо разом. Втрьох. Вірніше, вчотирьох. Куди ж ми без Джулз?

— Без Джулз — нікуди, — у веселому тоні Сіри відчувалася усмішка, але я її не бачила — було надто темно.

Ми замовчали. Час був пізній і хотілося спати. Я вже майже заснула, коли Сіра прошепотіла мені на вухо:

— Я так скучила за татом, Тірше. Скоріше б його вже побачити…

— Ще трошки, Сіро, — пообіцяла я. — Залишилось зовсім трошки.

Я і сама шалено хотіла побачити Ровена — обійняти його, поцілувати, просто сидіти разом. Але я мала почекати. Мала впевнитися — я нормально функціоную. Не стільки для себе, скільки для Ровена. Бо він не переживе, якщо втратить мене вдруге.

____________

Чекаєте зустрічі Тірші з Ровеном? ;) Вже в наступному розділі, в понеділок, вони, нарешті зустрінуться. ❤️