Розділ 3.1

Ровен, 2346

Я втомився слухати відмовки Джулз. Я не бачив дочку два з половиною місяці і попри запевнення Джулз, що з Сірою все добре, все одно хвилювався. Сіра — моя дочка. І їй всього 14 років. Гаразд, зовсім скоро їй буде 15, але для мене вона все одно була маленькою дівчинкою. Моя єдина втіха. Мій промінчик сонця в суцільній темряві. Зараз, в перші дні осені я особливо її потребував. Попри те, що пройшло вже 17 років з дня смерті Тірші, я так само гостро відчував біль. Щодня. Щохвилини. Щосекунди. Але 1 вересня особливо. Цей день забрав її в мене назавжди. А в цьому році він ще й ніс певну символіку — 17 років з дня загибелі. 17 — наше з Тіршею особливе число. День нашої зустрічі і дні нашого народження. І саме цього року поруч зі мною не було мого сонечка. Так, Джулз і друзі мене підтримали, ми разом влаштували вечір пам’яті Тірші, але без Сіри все було не так. Я звик, що моя дівчинка майже щодня поруч, за виключенням моїх коротких поїздок у справах активізму. Я залишав її не більше, ніж на кілька днів, але вона мене — ніколи. Я страшенно злився на Джулз, але змінити нічого не міг. Скільки я не кричав на неї, скільки не благав дати адресу, де перебуває Сіра, але Джулз мовчала. Ще й дивилася на мене якось хитро, ніби знала більше, ніж казала.

Цілий тиждень мене переслідували уві сні кошмари — і всі пов’язані з Тіршею. Навіть у снах я знову і знову її втрачав. Мабуть, це через те, що я весь тиждень ввечері напивався. Мені часто снилися кошмари, коли я засинав напідпитку. Але такі сни були менш болючими, аніж ті, в яких я був щасливим разом з Тіршею. Тяжко прокидатися і розуміти, що то був лише сон.

7 вересня мені наснився саме такий сон. Я бачив себе таким, як зараз, а поруч — Тірша з Сірою клопоталися на кухні, готуючи яблучний пиріг. Живіт Тірші… В моєму сні вона була вагітною — моя таємна мрія, яка вже ніколи не здійсниться. Я обійняв Тіршу, вона усміхнулася і сон розвіявся, немов туман під променями сонця. Прокинувшись, я деякий час лежав із заплющеними очима, намагаючись відтворити образ коханої. Але він вперто від мене тікав.

Піднявшись зі свого бункеру — як я любив називати підземний поверх — до кухні, я зварив собі кави і вийшов надвір. Я зробив кілька ковтків і закурив, задумливо розглядаючи ліс, що виднівся крізь паркан. Мене злило, що я не міг напряму вийти до ліса й озера, піднятися на гору з печерою, але Сентінелю потрібна була безпека. Я сам наполягав на паркані. Він не ховав краєвид, бо був з металевих прутів, зате оберігав нас від небажаних відвідувачів. Але сьогодні, дивлячись, як сходить сонце над лісом і горами, я страшенно хотів, щоб його не існувало. Моя душа рвалася туди — в місце, де загинула Тірша. Хоч я і був там тиждень тому, але якась незрозуміла сила тягнула мене вперед. Я ніби відчував Тіршу в лісі, поруч з собою в альтанці, повсюди. Сьогодні, як ніколи, здавалося, що вона поруч.

— Ти геть здурів, Ровене, — пробурмотів я сам до себе.

Занурений у роздуми, я не помітив, як моя сигарета майже зітліла, тож я загасив її й закурив нову. Хотілося торкнутися хоча б кіски Тірші, але Сіра її забрала для якогось ритуалу. І нащо тільки погодився? Спочатку я думав, що вона залишила її Джулз, бо саме Джулз вона була потрібна, але та мене запевнила, що Сіра забрала кіску з собою. От хитрі дівчата! Адже знають, яка для мене важлива ця кіска і як я ненавиджу всі ті їх ритуали, пов’язані з Тіршею. Але все одно знаходять спосіб виманити її в мене. Та скільки можна ятрити цю рану?! Мені і так жахливо болить…

Докуривши й допивши каву, я повернувся в дім, хоч мене й тягнуло в ліс. Я запевнив себе, що мені там нічого зараз робити. Поїв, вдягнувся і пішов в мерію до Кілліана. Потрібно було обговорити деякі справи. Весь день Тірша не йшла в мене з голови. Я і раніше постійно про неї думав, але сьогодні я був ніби одержимий нею. Раніше такого не траплялось, хіба що в перші місяці після її смерті. І та сама невідома сила, що на світанку тягнула мене в ліс, зараз тягла мене на гору до Джулз. Та що зі мною коїться? Я б і пішов до Джулз, але весь день був зайнятий, а ввечері надто втомився, щоб підніматись на гору. Я рано заснув і знову побачив вчорашній сон — я, вагітна Тірша, Сіра і кухня, наповнена солодким ароматом яблучного пирога з корицею.

Ранок болісно вдарив мене реальністю. Поснідавши, я знову пішов до Кілліана, вирішивши на зворотному шляху завітати до Джулз. Я закінчив з ним справи за кілька годин і рішуче попрямував до моєї подруги. Треба змусити її повернути Сіру, а ще я хотів поділитися своїм сном. Піднімаючись кам’яними сходинками по горі, я несподівано помітив, що моє серце надто швидко б’ється. Воно тріпотіло не від підйому, а, скоріше, від незрозумілого хвилювання. І чим вище я підіймався, тим сильніше воно ставало.