Розділ 20. Смертельне парі

   Повітря в залі академії остаточно перестало бути просто фізичною сумішшю. Тепер це було густе, відчутне, наелектризоване до краю поле битви двох титанічних воль, двох фундаментальних і полярних сил самої світобудови. Сріблясте, пульсуюче сяйво Ліріель, що билося в ритмі серця давніх, ще не народжених зірок, із лютим скреготом стикалося з абсолютною, всепоглинаючою темрявою Валлакса. На невидимій межі їхнього зіткнення постійно народжувалися і миттєво гасли спалахи фіолетових блискавок, що супроводжувалися сухим, зловісним тріском тканини простору, яка рвалася.

   Валлакс нерухомо стояв у зяючому отворі повністю зруйнованої головної брами, і його висока постать здавалася вирізаною з цільного шматка застиглої первісної ночі. Він більше не усміхався тією поблажливою, хижою усмішкою, якою обдаровував Ліріель у тісноті її тюремної камери. Тепер його обличчя перетворилося на маску холодного, смертоносного і гранично розрахункового напруження.

   Він бачив перед собою не просто дівчину, не жертву інтриг і навіть не свою прекрасну наречену, а Серафима. Істоту, чия справжня міць у теорії могла не просто вигнати його, а повністю стерти зі списків існуючого буття.

   Однак, як істинний стратег безодні, він помічав і тріщини в цій величі. Її крила були примарними, мерехтливими на межі зникнення, а світло, нестабільним, рваним. Вона все ще була замкнена в крихкому, зраненому людському тілі, і саме ця плоть була її головною, смертельною вразливістю.

 - Чудове, воістину епічне видовище, - голос Валлакса пролунав глухо і потужно, ніби долинав з-під багатокілометрової товщі крижаної води, але він змусив здригнутися кожного вцілілого в цій залі. - Падла перлина небес вирішила нарешті показати свій справжній блиск у цій стічній канаві, що зветься академією. Невже ти всерйоз вважаєш, Ліріель, що ці шість примарних крил за твоєю спиною автоматично анулюють контракт, скріплений твоєю власною кров’ю і освячений самим часом? Невже ти думаєш, що твоя пробуджена суть дає тобі законне право в односторонньому порядку розірвати угоду, яка єдина врятувала твою нікчемну людську оболонку від повного й остаточного забуття?

   Ліріель зробила ще один повільний, урочистий крок назустріч принцу безодні. Кожен її рух супроводжувався ледь чутним, кришталево чистим дзвоном, що нагадував музику небесних сфер. Вона фізично відчувала, як її смертна плоть буквально стогне, плавиться і деформується під напором вивільненої ангельської моці. Кістки всередині її тіла починали вібрувати і світитися, перетворюючись із кальцію на чисту, концентровану енергію. У неї було катастрофічно мало часу. Це перетворення було коротким, сліпучо яскравим полум’ям, яке загрожувало без залишку спалити її земну форму набагато раніше, ніж вона встигне схилити шальки терезів на свою користь.

 - Наша угода з самого першого слова була заснована на панській, витонченій брехні, Валлаксе, - відповіла вона, і її голос тепер звучав як хор тисяч істот, що співають в ідеальний унісон. - Ти прийшов до вмираючої, зневіреної дівчинки, підступно приховавши від неї, ким вона є насправді. Ти за безцінь купив те, що тобі ніколи не належало і не могло належати по праву творіння. Але я не збираюся принижуватися і просити тебе про милість чи розірвання. У цьому світі, який ти так глибоко зневажаєш, існує один давній закон, який навіть ти, принце безодні, зобов’язаний визнати вищим за свої бажання. Закон виклику. Право поєдинку.

   Серед сотень студентів, що застигли в тіні колон, прокотилося спільне зітхання жаху. Валеріус, який усе ще стояв на колінах у калюжі власної крові, спробував вигукнути її ім’я, попередити, зупинити, але голос остаточно зрадив його. Горло було немов перетиснуте невидимою, крижаною хваткою волі Валлакса, що не дозволяла смертним втручатися в діалог титанів.

   Валлакс небезпечно примружився. Його довгі пальці, прикрашені перстнями з темного, пульсуючого кристала, повільно і зі скреготом стиснулися в кулак.

 - Поєдинок? Ти справді викликаєш мене, намісника вічного хаосу і повелителя дев’яти кіл, на чесний бій у цьому жалюгідному святилищі з каменю й пилу, що прогнило від страху? Ти занадто швидко забула свою слабкість. Ти все ще в тілі смертної жінки. Один мій точний удар і твоя дорогоцінна магія розлетиться по всесвіту міріадами уламків, не встигнувши навіть повноцінно спалахнути. Ти ставиш на кін занадто багато, маючи на руках лише примарну надію.

 - Саме тому це буде не просто вульгарна бійка магів, - Ліріель остаточно зупинилася рівно за десять кроків від нього. Сріблясте світло навколо її постаті почало стрімко згущуватися, ущільнюватися і структуруватися, формуючи невидимі, але відчутні межі священної арени. - Це буде парі. Смертельне парі, укладене на очах у всіх цих живих свідків, чиї душі ти так жадаєш дістати.

   Вона урочисто вказала рукою на завмерлих від жаху студентів, на зранених магістрів і на блідого, ледь живого Валеріуса.

 - Умови гранично ясні. Якщо я програю в цьому зіткненні, моя душа, моя безсмертна магія і весь мій ангельський спадок без залишку переходять у твоє безроздільне і вічне володіння. Я добровільно стану твоєю тінню, твоїм караючим мечем і твоєю вірною рабинею до самого кінця часів. Я особисто відкрию тобі брами в усі ті світи, які ти так пристрасно мрієш випалити вщент. Безодня нарешті отримає свого істинного бога, а ти свою ідеальну королеву.

   Валлакс повільно, з насолодою кивнув, і в його порожніх очах спалахнув хижий, торжествуючий вогонь. Така грандіозна ставка була занадто великою і занадто спокусливою, щоб він міг дозволити собі від неї відмовитися. Це було саме те, до чого він терпляче і планомірно прагнув довгі століття. Не просто захоплення сили, а добровільне, усвідомлене підкорення вищої істоти своїй волі.

 - Твоя сміливість межує з безумством, Ліріель. Мені це подобається, - прошипів він, подаючись усім тілом уперед, немов змія перед кидком. - А що ж зажадаєш ти в тому вкрай малоймовірному випадку, якщо станеться неможливе, і ти якимось дивом зумієш вистояти проти мого гніву?