Розділ 18. Право сильного

   Слова Ліріель, кинуті в обличчя принцу безодні, зависли в повітрі важкою свинцевою луною. У цю мить сам час у трапезній залі академії немов застиг, перетворившись на в'язку смолу. Демони, що завмерли у дверних прорізах та на уламках стін, перестали вити. Адепти, що притиснулися до колон, перестали дихати. Загальна увага була прикута до двох постатей: величного Валлакса, що сяяв інфернальною міццю, і маленької, побитої, але не зламаної дівчини, яка щойно кинула виклик законам самої смерті.

   Валлакс повільно опустив свій меч, витканий із порожнечі. Його прекрасне обличчя не здригнулося, але в глибині чорних очей запалала нова, холодна й розрахункова цікавість. Він не злився, принци безодні вищі за людський гнів. Він був заінтригований тим, як його власне творіння повстало проти творця.

 - Не належить мені? - Валлакс промовив це майже пошепки, але його голос заповнив кожен куточок зали, змушуючи вібрувати навіть кістки в тілах живих. - Ліріель, ти забуваєш смак крові на пергаменті нашої угоди. Кожен твій подих, кожна крапля твоєї магії, це інвестиція безодні. Ти не можеш просто перестати належати тому, хто викупив твоє право на існування у самої долі.

   Він зробив ще один крок уперед. Захисний бар'єр, який Ліріель утримувала разом із Валеріусом, під цим тиском почав жалібно стогнати. По золотисто-чорній поверхні побігли довгі глибокі тріщини, з яких почав сочитися їдкий фіолетовий дим.

 - Ти вважаєш, що право сильного, це здатність сказати «ні»? - Валлакс сумно похитав головою. - Ні, маленька наречена. Право сильного, це здатність нав'язати свою волю реальності так, щоб у реальності не залишилося іншого вибору, крім як підкоритися. І зараз я покажу тобі, наскільки ти слабка у своєму миттєвому бунті.

   Принц підняв вільну руку, і реальність у залі почала буквально згортатися навколо нього. Ліріель відчула, як магічні ниті, що пов'язують її з Валеріусом та кристалом, натягуються до межі.

 - Адріане! Зараз! - закричала вона, розуміючи, що бар'єр впаде за секунду.

   Адріан не змусив себе чекати. З риком, у якому чулося швидше відчай, ніж хоробрість, він зірвався з місця. Його важкий меч, наповнений грубою, лютою силою, описав широку дугу. Він не цілився у Валлакса, він знав, що це марно. Він ударив по основі вівтаря, руйнуючи точку прив'язки щита.

   Стався вибух. Магічна віддача була такої сили, що всіх присутніх розкидало в різні боки. Зал наповнився сліпучим білим світлом, змішаним із чорною кіптявою. Коли зір почав повертатися до Ліріель, вона побачила, що щита більше немає. Шлях до вцілілих адептів був відкритий.

   Демони, відчувши волю, видали торжествуючий рев і приготувалися до стрибка. Але Валлакс зупинив їх одним коротким жестом.

 - Не чіпайте їх, - наказав він. - Спочатку я хочу побачити, як гасне надія в очах моєї нареченої.

   Він підійшов до Ліріель, яка намагалася підвестися, спираючись на уламки столу. Її сукня була просякнута кров'ю та пилом, її дихання було свистячим, але погляд залишався палким.

 - Подивися на них, Ліріель, - Валлакс вказав на Валеріуса, який лежав неподалік, не в силах навіть підняти голову. - Подивися на Вівіан, яка готова вигризти тобі горло, якщо це врятує її життя. Подивися на Адріана, чий єдиний талант, руйнувати те, чого він не може зрозуміти. Це заради них ти повстаєш проти мене? Заради цих тендітних, егоїстичних істот, які завтра забудуть твоє ім'я, якщо сьогодні ти помреш за них?

   Ліріель сплюнула кров на мармурову підлогу.

 - Я повстаю не заради них, Валлаксе. Я повстаю заради права бути собою. Ти хотів створити монстра, який буде сидіти біля твого трону. Але ти створив людину, яка пізнала смак темряви і обрала залишитися вірною своєму болю. Бо мій біль, це єдине, чого ти не зміг у мене купити.

   Вона почала повільно підводитися. З кожним її рухом мітка на грудях розгоралася все яскравіше, але тепер це не було багряне світло контракту. Це було холодне, мертве сяйво порожнечі, яке вона почала черпати з самої суті угоди, обертаючи її проти господаря.

 - Ти говорив про право сильного? - Ліріель розправила плечі, і навколо неї почав закручуватися вихор із попелу та іскор. – Сила, це не легіони за спиною. Сила, це коли тобі більше нічого втрачати. І сьогодні я найсильніша в цій залі, бо я вже втратила все. Дім, сім'ю, любов і навіть саму себе.

   Вона скинула руки, і з її пальців вирвалися не заклинання, а чисті ниті сирої енергії. Вони впилися в тіні, що оточували Валлакса, намагаючись обплутати його, скувати його фізичну оболонку. Принц безодні вперше за весь час виглядав здивованим. Він змахнув мечем, розсікаючи ниті, але вони зросталися знову, живлячись його власною магічною аурою.

 - Ти використовуєш мою силу проти мене? - Валлакс усміхнувся, хоча в його голосі проскочила нотка напруги. - Дурне дівчисько. Ти лише прискорюєш своє поглинання. Ти перетворюєшся на те, що ненавидиш.

 - Нехай так! - закричала Ліріель. - Але я заберу тебе з собою назад у ту діру, з якої ти виліз!

   У цей момент до неї приєднався Валеріус. Перемагаючи біль, він на колінах доповз до кристала і влив у нього останні крихти свого родового світла. Адріан встав перед ними живим щитом, відбиваючи атаки дрібних бісів, які, попри заборону Валлакса, намагалися прорватися до Ліріель.

 - Разом! - видихнув Валеріус, простягаючи руку до Ліріель.

   У центрі зали утворився магічний шторм неймовірної сили. Світло академії та тінь безодні, що спрямовувалися волею Ліріель, сплелися в єдиний спис. Це було право сильного в його чистому вигляді, союз тих, хто готовий був пожертвувати собою заради спільної справи.

   Валлакс підняв свій меч порожнечі обома руками. Його образ почав мерехтіти, оголюючи справжню, демонічну форму. Величезні шкірясті крила розкрилися за його спиною, заступаючи залишки стелі, а роги, увінчані фіолетовим полум'ям, простромили морок.

 - ВИ НІЩО ПЕРЕД ОБЛИЧЧЯМ ВІЧНОСТІ! - заревів він, і його голос обрушився на них фізичною хвилею.