Розділ 11

За кілька днів Скроцький заявляється до офісу в обідню перерву й доволі нахабно вимагає, щоб я відпустила Дарину з ним у гості до його рідні. Мене не запрошує! Я настільки шокована його несподіваним натиском, що одразу категорично випалюю:

– Ні! Навіть не проси.

Хоча він зовсім не просить, а ставить перед фактом. І мене від цього підриває! Дочка – тільки моя. Я не маю наміру її ні з ким ділити, і тим більше з колишнім чоловіком.

Мені не до реверансів і дипломатії. Гордій – лише фіктивний тато, майже стороння людина. Він має дуже мало спільного з тим чоловіком, про якого я розповідаю доньці і який регулярно «надсилає» їй подарунки.

Я не планувала, що Скроцький коли-небудь зустрінеться з Дариною і тим паче надумає познайомити її зі своїми батьками. Він не захотів подивитися на неї після народження, жодного разу не попросив фотографію і не поцікавився, як вона поживає. Він неодноразово стверджував, що більше не повернеться в країну. Я була впевнена, що він ніколи не з’явиться на нашому горизонті. Це давало мені змогу вигадувати будь-які міфи, щоб дочка відчувала турботу батька, нехай і не справжню. Своїм приїздом Гордій ламає мені ретельно пропрацьовану легенду.

Я не готова до його появи в нашому житті, йому там давно немає місця. І ще більше не готова випускати контроль зі своїх рук і дозволяти колишньому чоловікові грати моєю донькою у свої ігри. А те, що все це неспроста, у мене сумнівів немає.

– Чому це «ні»? – у його голосі звучать невдоволені нотки. – Я маю право познайомити свою доньку з дідом і бабусею. Що не так?

Начебто звучить логічно. Але який він батько? Хіба що на папері!

– Гордію, давай відверто. Чотири роки тому ти сказав, що дитина тобі не потрібна, і наполягав на аборті…

– Але ти на зло мені його не зробила! – перебиває мене й підвищує голос. – Ти вирішила наплювати на мою думку, народити й перепоганити мені все життя, хоча знала, як важливо було для мене швидко оформити розлучення!

– Про що тоді зараз розмова, якщо народження Дарини ти сприймаєш як «перепоганити» життя?

– Ксюшо, не перекручуй! Ти чудово розумієш, про що я говорю. Ти все провернула так, як тобі було зручно. І я тобі це дозволив.

– Не починай. Ти прекрасно знаєш, що справа була зовсім не в моєму бажанні або зручності, а в законах, які захищають насамперед права немовляти. Не я їх придумала.

– Ми з тобою сто разів це обговорювали! – він помітно заводиться, але швидко опановує себе. – Гаразд. У підсумку все вийшло по-твоєму. І тепер я лише хочу познайомити дочку зі своїми батьками. У рішенні суду немає заборони мені спілкуватися з дитиною. Що поганого, якщо вона проведе кілька днів із бабусею і дідусем?

Тобто йдеться не про один день, а навіть про кілька? От нахабство! І легковажність…

– Гордію, ти про доньку нічого не знаєш. Як ти збираєшся її кудись везти? Чим плануєш її годувати, наприклад?

Уже не кажучи про горщик, гігієнічні процедури й безліч дрібних специфічних звичок. Він же ніколи не мав справи з дітьми й навряд чи знає, як поводитися навіть зі звичайнісіньким трирічним малятком!

– Слухай, не роби з мухи слона. Моя мама має досить великий досвід виховання дітей. Куди більший за твій. Смішно припускати, що вона не впорається з дитиною.

От як! Він збирається відвезти доньку до батьків і скинути її на матір. Вона йому не потрібна, це батьки вимагають, щоб він привіз їм іграшку. Але я чомусь дуже сумніваюся, що там хтось буде заморочуватися зі спеціальною їжею для моєї дочки.

– У Дарини – алергія, їй не все можна їсти, за нею потрібно ретельно стежити… – намагаюся окреслити коло можливих проблем.

– Гаразд, я тебе зрозумів, – різко перебиває. – Поїхали з нами. Будеш сама годувати її й стежити як цербер. Так підходить?

Я пом’якшуюсь. У мене більше немає аргументів проти цієї поїздки. Ідея провести час із сімейкою колишнього чоловіка і з ним самим мені зовсім не подобається. Навіть те, що в доньки з’являться хоча б номінальні бабуся і дідусь, більше насторожує, ніж тішить.

– Тільки врахуй. Тримай, будь ласка, рот на замку. Батьки не в курсі деталей нашого розлучення і взагалі… Тож мовчи й усьому підтакуй.

Гордій поводиться нахабно. Віддає мені вказівки, ніби має на це право. А я не можу вирішити, як поводитися. Інтуїтивно відчуваю, що потрібно послати його з вимогами якомога далі. Але не можу придумати для цього достатніх аргументів.

* * *

Повертаюся з перерви голодна, нервова і зла. Поява Скроцького вибиває з рівноваги. Мене дратує, що я змушена прогинатися під його забаганки. Але зараз закон – на його боці. Він як батько має право бачитися з донькою – і в мене немає підстав цьому заважати. Єдине – можу наполягати на зустрічах у моїй присутності, та й то тільки спочатку, поки він ще не розібрався в особливостях медичних обмежень Дарини.

Сподіваюся, поїздкою на ферму його батьківська активність обмежиться, а відпустка скоро закінчиться, і Скроцький поїде за океан ще мінімум на три-чотири роки. Може, і непогано, що дочка поспілкується з ним наживо – так вона довше віритиме в наявність у неї адекватного тата. Якщо він, звісно, не накоїть якоїсь нісенітниці й не дискредитує себе.