Розділ 7

Два роки по тому

– Ксюшо, посидь зі мною ще трохи… Я до остраху боюся залишатися одна…

Мачуха плаче. Очі червоні від сліз, обличчя розпухло. Вона зовсім не схожа на ту доглянуту моложаву красуню, до якої я звикла.

– Вибач, Валентино, не можу. Гордій написав, що виїжджає з роботи. Мені потрібно його годувати вечерею, – виправдовуюся.

Але справа не стільки в чоловікові, скільки в моїй загальній втомі. Сорок один день після смерті тата я прожила з величезними труднощами. І скільки таких днів, сповнених відчаю і скорботи, ще попереду?

Тато був зовсім не старим, а бадьорим, спортивним, повним сил і ніколи ні на що не скаржився. Але одного разу він просто не прокинувся…

Тільки після татової смерті я зрозуміла, як сильно була прив’язана до нього і яке значне місце він займав у моєму серці. А тепер там – дірка…

Я так і не сказала, що люблю його. Приймала допомогу, підтримку й турботу як належне. Мовляв, оскільки ти – батько, то зобов’язаний піклуватися. Це було так нерозумно й несправедливо щодо тата! І тепер я не можу знайти собі місця. Не знаю, куди кричати, щоб він мене почув…

За якісь гріхи доля послідовно відбирає в мене найближчих і найдорожчих людей…

– Ксюшо, не йди, посидь зі мною ще… Гордій – дорослий чоловік. Ісус он які муки пережив у свої тридцять три, а твій вечерю розігріти й покласти в тарілку не в змозі? Що за панські замашки? – скиглить Валентина.

Вона вся чорна. Обличчя зливається з одягом. Тато був для неї всім. І тепер вона, як зрізана троянда, щодня в’яне дедалі сильніше. Я хотіла б їй допомогти, але як?

Валя дуже кохала чоловіка. Дізнавшись про вагітність моєї мами й намір тата розлучитися, вона наважилася на відчайдушний вчинок: завагітніла третьою дитиною, попри медичні протипоказання. Лікарі їй не дозволяли, наполягали на аборті, але вона свято вірила, що тільки так зможе утримати чоловіка біля себе.

Вагітність перебігала важко, з ускладненнями. Макс з’явився на світ раніше терміну, а сама Валентина ледь оговталася після пологів. Але вона домоглася свого – тато не зміг її кинути. Раніше я сприймала це як підлий підступ. Але чи маю я право її засуджувати? Кожен бореться за щастя, як може.

Вона не самотня – у неї є діти, ще живі батьки. Але впродовж багатьох років світ для неї концентрувався навколо чоловіка. І тепер її всесвіт, втративши вісь, мчить у прірву.

– Макс написав, що буде за п’ятнадцять хвилин, – коментую повідомлення від брата.

Уранці старші сини поїхали додому, за кордон у своє звичне життя. Понад місяць вони провели з матір’ю, але змушені були повернутися на роботу. І Валентина залишилася у величезному будинку фактично одна. Макс приїжджає тільки ночувати. Він цілими днями стирчить в офісі: наша фірма запускає новий проєкт, який ми маємо презентувати на міжнародній виставці за тиждень.

Батько особисто керував підготовкою до презентації. Максу довелося пересісти в татове крісло і взяти на себе відповідальність та обов’язки, на яких він поки що погано розуміється.

– Він прийде й відразу ляже спати. Хіба я не знаю, як він втомлюється в офісі? Лев нічого не підготував для передачі справ… Хто знав, що він залишить нас так несподівано? У нього було стільки задумів… Звісно, він планував, що Максим буде його наступником, але навіть не припускав, що це станеться так швидко й несподівано… Я ж прокидалася вночі, вставала. Я повинна була помітити, що з ним щось не так! Можливо, тоді його встигли б урятувати…

Я вислуховую все це вдесяте, якщо не вдвадцяте. Вона вперто звинувачує себе в тому, у чому не винна.

– Валю, мені справді час їхати…

– Ксюшо, скільки ти будеш Гордію дупу на поворотах заносити? Ти йому в рабині не наймалася!

Слухаю обурення мачухи й не сперечаюся. Розумію, що це не вона кидається образливими фразами, а за неї говорять егоїзм і горе, що затьмарили розум. Вона не хоче мене відпускати й намагається в такий спосіб затримати…

– Ти його розпестила! Що робитимеш, коли народиш дитину? Від нього допомоги вдома ніякої. Зате його треба обслуговувати як президента. Не цінуєш ти себе, Ксеніє! Хіба так можна?

Упродовж двох років я балансую між домостроєм сім’ї Скроцьких і своїми поглядами на сім’ю, відстоюючи право жити так, як вважаю за потрібне. У Гордія на мої претензії завжди один аргумент: я не можу знати, як це відбувається в нормальних повних сім’ях, оскільки сама виросла в неповній. На його думку, моя мама змушена була багато працювати, щоби нагодувати сім’ю, і їй не було про кого піклуватися, крім однієї-єдиної дитини, і не було від кого народити ще. Такі слова зачіпають, але водночас частка правди в них є.

– Валю, у його сім’ї заведено, щоб усю хатню працю виконували жінки, й щоб увечері після роботи на чоловіка завжди чекав накритий стіл. Для них це – не просто традиція, а своєрідний ритуал. Хто я така, щоби перевиховувати дорослого чоловіка?

– І що з того? Вони там усі не працюють! А тобі хто на стіл накриє, коли ти повертаєшся додому? – і далі відстоює свою точку зору мачуха. – Хто навколо тебе козликом скакатиме? Скільки разів я говорила Леву, щоби пояснив Гордію, як поводяться нормальні чоловіки! Якщо йому в сім’ї не змогли з дитинства прищепити повагу до жінки…