Розділ 3

– Привіт, Ксеніє, – тато бадьорим кроком заходить до палати й одразу розгортає бурхливу діяльність.

Відтоді, як мій стан стабілізувався, він постійно їздить додому, а потім ненадовго повертається. Здогадуюся, що заради мене йому доводиться відриватися від роботи, та і дружина, напевно, не в захваті від його частої відсутності. Але він стоїчно взяв на себе роль батька й дуже непогано з нею справляється. За це я йому вдячна. Не можу сказати, що здивована. Але якщо навіть найближчі друзі мене зрадили, то так само міг би вчинити і батько, до якого спочатку особливої довіри не було.

– Лікар зателефонував мені, що готовий тебе виписати хоч сьогодні. Ми з Галиною обговорили і вирішили, що тобі буде краще поїхати до мене.

Він робить багатозначну паузу, ймовірно, очікуючи обурень. Усе ж таки все моє життя крутиться навколо столиці. Тут усі друзі, квартира. Будь-хто на моєму місці заперечив би переїзд у глушину. Ось тільки друзі мене зрадили. А в квартирі без мами мені буде зовсім тужливо, хоч вовком вий. То яка різниця, де страждати й намагатися позбутися інвалідного візка?

– Валя кімнату тобі готує в нашому будинку. У нас тепер місця багато, з нами тільки Макс живе. Реабілітолога мені вже порадили. Молодий, амбітний, за кордоном стажування проходив. Нові методики і все таке. Він готовий розпочати заняття з тобою хоч завтра.

– Тату…

– Почекай, дай скажу. А щоб ти без діла не нудилася, можеш відразу вийти на роботу в мою фірму. В бухгалтерії співробітниця нещодавно в декрет пішла, дуже потрібна розумна людина на її місце. За пересування містом не хвилюйся. Автомобіль із персональним водієм у тебе буде для будь-яких поїздок.

– Тату…

– Ну що «тату»? Розважати тебе не обіцяю, але будеш зайнята. Вчитися ти зараз однаково не зможеш. Два місяці пропустила. Та й реабілітація тобі потрібна насамперед. Потім про навчання думати будеш, усе життя попереду.

– Як скажеш, – вирішую не сперечатися. Бачу, що наперед знає все, що я скажу, і підготував аргументи.

– Якщо хвилюєшся через Валю, то потім квартиру тобі куплю, коли сама впораєшся. Загалом, донечко, я не знаю, що ще тобі запропонувати, – говорить втомлено й розводить руками.

Йому нелегко. Він відчуває відповідальність, адже в мене більше нікого немає. Галя, судячи з усього, сказала, що їй не до мене – на ній одній тепер фабрика, яку вони з мамою колись удвох підняли з нуля. Вона й раніше не особливо сім’єю займалася, віддаючи всю себе роботі. Куди їй ще мене на свою голову брати? Тим паче за живого й цілком благонадійного батька.

А мені зовсім не хочеться сісти комусь на шию. Тому татова перспектива – реабілітолог плюс робота, плюс нянька в особі персонального водія – мене цілком влаштовує. А там як піде. Якщо працювати сподобається, там і залишуся, як колись у дитинстві планувала.

– Та я нічого не говорю…

Розумію, що поки я несамостійна, без його допомоги мені не обійтися. Хоч би як, а він мені не чужа людина.

Ірка останнім часом не з’являється. Сподівалася, що з’явиться – і я висловлю все, що про неї думаю. Якщо не зовсім пропаща, то покається, вибачення попросить. Я її, звісно, не пробачу. Дружбі нашій кінець – у цьому сумнівів немає. Але хоч не таку погану думку про себе залишить у моїй пам’яті.

Я нікому не говорю, що їду з батьком. Та й кого це цікавить? Усі друзі загадковим чином випарувалися. Тільки Новіков якось раз поцікавився, чому мене немає в університеті. Я йому у відповідь написала: «Змінилися плани. Можливо, приїду пізніше». Більше він мене не турбував. Тоді ще я не думала, що моє лікування затягнеться надовго й не дасть змоги мені цього року розпочати навчання.

А решта як у рот води набрали. Мій номер у них є – тато відновив стару сімку. Соцмережі теж на місці. Щоправда, я не постила там нічого з дня від’їзду. Ніхто жодного разу не телефонував, не написав навіть маленького повідомлення на підтримку, не висловив співчуття з приводу мами…

Думаю, усі вони мені телефонували в той час, коли я була без зв’язку. А не додзвонившись, вирішили, наприклад, що я за кордоном завела нову сімку. Але ж Ірка сама сказала, що проговорилася Ярославу. Напевно, й інші вже знають, що нікуди я не поїхала.

Однак чомусь мовчать…

Татова дружина зустрічає мене з награною радістю. Нещирість упадає в очі і страшенно дратує. Але я всіляко намагаюся поставити себе на її місце. Напевно, вона сердиться, що тепер повинна піклуватися про мене. Підозрюю, що Валентина багато років терпіти не могла мою маму, а заразом і мене – дитину зради, плід гріха її благовірного.

Точно так само я, напевно, ненавиджу Ірку. І хоча формально ми з Яром перестали бути парою з моменту мого від’їзду, фактично подруга в мене його забрала. Він, звісно, ще той птах, я з нього провини не знімаю. Але Ірка яка змія! Не здивуюся, якщо вона йому бо зна що наплела, щоб відштовхнути від мене, і сама на шиї повисла. Тільки сумніваюся, що в неї з Яром щось вийде…

Батько одразу дає мені гарний і зручний автомобіль. Водій – чоловік середніх років. Він небагатослівний і дуже ввічливий. Тато попередив, що в його послужному списку був старий з обмеженими можливостями, тому він знає багато тонкощів, як зробити моє життя максимально комфортним.

Я не збираюся засиджуватися в інвалідному візку, але водій до себе приваблює. Несподівано виявляється, що він дуже начитаний і готовий підтримати бесіду майже на будь-яку тему. Анатолій мене не дратує, навіть навпаки, скрашує моє дивне життя на новому місці.