ГЛАВА 4 Як формуються письменники? Казки і досвід

З дитинства вони формуються, з дитинства. Ще коли дитині казочки розказують, отоді й формуються. Ви які любили казочки? Де принц рятує принцесу? Про працьовиту Попелюшку, що драяла усе й мріяла про бал? Про нещасну Русалоньку, що віддала найцінніше егоїстичному принцу? Ще нещаснішу Дюймовочку,  бо мале, а по світу повіялося й ледве не стало дружиною жука, жаби, крота? Зашибись женихи! А я любила жахастики. І я навіть знаю звідки ноги  цієї страсті до усього страшного ростуть. Баба моя  розпрекрасна  Олена  Сидорівна, мама моєї мами, з її енциклопедичним знанням фольклору чорненького, могла кому-завгодно що-завгодно розказати так, що щелепа довго теліпатиметься десь нижче колін. Тридцятирічний стаж у початковій школі – то  як термін у зоні. 
 
Ото у кожної дитини своя Орина Родіонівна, як не крути. І свій топ найкращих казок. У мене страшненький топ.  Баба Лєна  не щадила моєї тонкої організації душі. У її варіанті «Червоної Шапочки» Вовк  смачно зжер і бабцю, і Шапку (куди лишень влізло?), не вдавившись ані чепчиком, ані шапочкою. І лісоруби йому пузо не приходили розпенехувати, щоб дістати Шапку. Просто з’їв. Як у житті. І не було хеппі енду, перетравилася в пузі вовчому спочатку стара бабця, що двері в домі не зачиняла, а жила біля лісу, а там же ж вовки-маніяки шастають, зовсім у баби мозок висох. А потім ненажерливий вовчара  Шапкою закусив, ото апетит у хижого! Правда, що там її їсти, дівчисько мале дурне: мало того, що через ліс одна поперлася до баби в гості ( прикиньте, мама послала), так ще й з Вовком теревені правила, реально унікальна лохушка. Я дивлюсь, там казка про притрушену сімейку: мама послала дитину через ліс, дитина поперлася, про бабу ви теж в курсі.  Тому «Червона Шапка» - це не стільки казка, скільки повчання, як не треба поводитися, щоб не бути з’їденим. Висновок: по лісу самій ходити не варто, з незнайомцями не базікати, адреси не роздавати направо чи то наліво. І хату зачиняти. Перед тим, як відкривати, у очко подивитися, кого там нечиста принесла. Вовків утришиї гнати, нехай на голодній дієті сидять.

На другому місці «Попелюшка», куди без неї?  Тільки  не та, де все добре, яку Шарль Перо своїм дітям переписав, зробив більш доброю та гуманною. Нагадую, моя баба знала, якими ті казки спочатку були, коли писали їх не для діток, а для дорослих. І мета була – налякати!  Мачуха Попелюшці, щоб та не перлася на бал (працювати чорнявці треба, а не по балам шастать!) переламала ноги, а донькам, щоб черевик наліз (бо заміж за принца більше мачуха хотіла, ніж її доньки), пальці поодрубувала. Погано, коли ти дівчина й нога сорок другого розміру. Отакі у моєї баби були казки! 

Про Синю     бороду мовчу, то найулюбленіша казка бабина. Чого вчить? За кого-попало заміж не треба виходити!  Носа свого цікавого у справи чоловіка (навіть якщо кілер), не варто пхати.  Якщо попередніх десять дружин грохнув, то не сподівайся, що тебе ця участь омине. Хіба що ти не маєш братів, які вчасно прийдуть і порішають твої проблеми, які ти на свою дупенцію  вдало поначеплювала.  

Ні, ну чо, серед усього того крінжу були й гарні казки.  Моя улюблена – «Дикі лебеді» Андерсена. Я приміряла себе на місце Елізи, такої ідеальної, що аж чари не брали дівку. Ні, мені не подобалося, що вона шастає по цвинтарях і патрає кропиву, щоб потім в'язати сорочки своїм зачарованим братам- лебедям. Мені подобався  факт, що у неї були брати. Аж одинадцять! А у мене – нікого. А так хотілося, щоб або братик старшенький, який мене захищав би, або сестричка, щоб рідна подружка. Космос до мене виявився щедрим – мама одружилася вдруге й у мене з’явилася зведена сестричка Нінка. Це чудовий подарунок Бога чи то ще кого, хто там є в тому безмежному Космосі. Про це пізніше, зараз про становлення мене літературної. Важливо, що закладається у юному мозку, що мені читали, а далі я стала читати.

 Так от коли баба вже понарозказувала мені казок  два возики і  вагончик, мій еластичний мозок не луснув ( а міг би), просто адаптувався й сприймав жахастики не як  спосіб лякати, а як харч для душі. То не дивина, що  згодом мій спраглий до жахів мозок тягнувся до  страшних історій і знаходив у них неймовірну насолоду.  Я ж перечитала усього Едгара По, потім Конан-Дойла. Коли мої однокласники кисли над «Ромео і Джульєттою», я дочитувала «Східний експрес» Агати Крісті й переходила до «Франкенштейна» Мері Шеллі. І от хто сказав, що гідний твір може створити лише досвідчений автор, який життя понюхав, пройшов Крим і Рим, і набрався досвіду, щоб народити щось достойне? Факти говорять інше. У далекому 1816 році купка розумної молоді, серед якої 18-річна Мері Годвін тоді, з часом Шеллі, заміж вийшла за Персі Бісі. Погана погода стала винуватою в тому, що молодь не могла достойно повідпочивати, сиділи вдома біля каміну. Антуражик ще той. І читали «Фантасмагоріану»… Не знаєте що це? Це збірка німецьких страшних казок і оповідань про привидів та прокляття. І почали писати молоді люди страшні повісті. Байрон про вампірів, Мері – про зомбака потворного.  Вісімнадцять років, Карл! А дівка таке понаписала, що дах рве не одному поколінню. І головне ж – критики засудили, мовляв – фуфло, а читачам зайшло. І досі читають, класика, між іншим. 

 У наш час  Джоан Роулінг  підоспіла зі своїм «Гаррі Поттером». Весь світ і я їй за це вдячні, бо поназбирала вона знатно всілякої нечисті у семи томиках епопеї про нещасного на початку й доволі нічого собі такого супергероя в фіналі Гаррі. Ото не писала тьотка, не писала, а потім прорвало – і понесло Остапа (тобто Джоан) – не зупиниш. А й не треба, нехай строчить. Але ж воно як, кожен писака, який спочатку графоман-графоманом, але вважає себе природженим письменником, мріє у своїй кар’єрі написати свого «Гаррі Поттера», тобто цікаву багатьом книжку. А починається все з того нещасного ( може, щасливого, кому як) моменту, коли прилітає муза й своїм ніжним голоском наспівує: «А не хочеш написати щось? У тебе вийде, от побачиш!» І пісня та  лягає на душу ніжним шаром масла й починає перетворювати тебе на раба текстів. Але музи бувають різні. Моя не співала, хижак якийсь, а не муза.  Просто укусила… І, як вампір, заразила отим письменством, розлила по венах вірус, перетворивши мене з нормального хомо сапіенса на графоманус писакус.