ГЛАВА 3 ПОШУКИ ОБРУЧКИ: ЩЕ ТОЙ КВЕСТ...

В народі є вираз: «Черті граються». Це коли щось шукаєш і не можеш знайти. А воно за законом підлості (є такий закон) може лежати на найбільш видному місці. А ти вилупився на нього – й впритул не бачиш.
До пошуку обручки я підійшла серйозно й відповідально. Перерила усі свої  таємні сховки, як бульдозер канаву. Вивернула сумочку й навела там лад – як же багато усього я тягаю непотрібного й як багато вміщає невеличка сумочка.  Амбець! Сміттєзвалище якихось чеків, помад, ручок і різноманітного дріб’язку. 
—    Все, зарікаюся більше не пити. Тільки чайок, молочко, соки й воду. Ага, ще каву й какао. І все. Від алкоголю одні неприємності, - причитала, немов кодуючи себе. А далі відкинула всі емоції й  вирішила допитати Нінку, бо вона ж свідок, бачила ту кляту обручку у мене на пальці.

—    Нін, коли  Соколовський, падлюка така, мені дав те кільце?

—    Після  того, як освідчився й запропонував заміж. Сказав, що йому отака темпераментна, як ти, й треба, але раніше не підходив, бо боявся, що пошлеш полоти буряки на колгоспне поле в сусідньому селі, - без ножа мене Нінка цими фактами різала.

—    То він перепив трохи. Марилося, - не вірила я в щирість слів Соколовського.

—    А ото ти даремно.  Що у тверезого на умі, то у п’яного на язиці. Май на увазі. Ярік був дуже переконливий. Я повірила. Або він геніальний актор, що навряд чи, або усе, що молов, правда…

—    Ні, мені такого дикого мезальянсу не треба. Він бачила, як звик жити? А я в попелюшках буду до кінця життя? Нєтушки, мені б хлопця попростіше. Коли останній раз на моєму пальці бачила ту трикляту обручку?

—    В машині, як додому їхали, ще була на пальці, - згадала  Нінка. 

—    То вже добре, десь вдома заникала. Так, завтра генеральне прибирання. По ходу й порядок наведу, і обручку, дай Бог, знайду.
Не знайшла. Зате в хаті блищало усе. Мамка попросила температуру поміряти. Не повірила, що при свідомості, ясному розумі прибирала, а не строчила «оті свої дурні твори», аж з клавіатури дим йшов. Синдром родичів письменників – не вірять у те, що ми творимо шедеври, не вірять. Вважають, що час лише переводимо.
—    От як помру, тоді мої твори у програми шкільні уведуть й напишуть про мене у підручниках, - скаржилася мамці.

—    Сподіваюсь, щось хороше напишуть? У підручниках? Про тебе? – не лікується. Не бачить в мені письменницю.
Так звелася я з тією обручкою, що переступила через гордість і спитала у Соколовського:
—    Слухай, може я тобі можу її вартість компенсувати, га?

—    У тебе, Кутузова, грошей стільки немає.  Це золотий фамільний перстень, ціни якому Соколовські не складуть вже декілька століть.  Золото 916  проби та ще й  камінь коштовний на скількісь там каратів. Прикинь, в скрижалях нашої історії роду буде запис – якась діваха у 21 столітті посіяла пестень, напившись на гулянці. А що, епічно. Кутузова, дарю сюжет детективної  історії. Усі шукали, а перстень банально  в кишені джинс опинився. Ото хохма! Іди, пиши, озолотишся!
Як там – усе геніальне просто? Дуже просто! Банально, я б сказала. Облазила всю хату, шукаючи джинси, у яких я була на гулянці. Якимось чарівним способом опинилися в пральній машинці. Усі чотири кишені обмацала, до міліметра дослідила улюблену вещ – нічорта. Ну не падло, га? 
Джинси де пралися? Правильно, в машинці! Евріка! Полізла досліджувати  барабан машинки. Заперла голову й ліхтариком присвічую – раптом де застряг той перстень. Дірки в барабані малі, не міг завалитися.
—    Мам, ти мої джинси прала? Колись! – пішла допитувати  мамку. 

—    А хто ж ще попере твої джинси, як не мати? Замусолила на тій гулянці чим попало: і шоколад, і земля, чимало слідів від трави. Тебе там що, по газону тягали?
Ага, якби ж я знала, де мене тягали, то, може б і  сказала, а так…. Лише здогадувалася. Маму краще не хвилювати. На ходу придумала  красиву історію, як ми в саду дачі змагалися, то трошки  на коліна стали – звідти й сліди трави. Мама лукаво глянула й посміхнулася – сліди трави не на колінах були, а на дупці. Таки мене тягали.
—    Коли прала, нічого в машинці не тарабанило? – здалеку наводящі питання й відволікаючий маневр.
—    Тарабанило. Ти ж з дитинства увесь непотріб до кишень тягнеш. А я спішила, кишені не вивернула. 
—    А коли завершилося прання, щось знаходила в барабані? – далі вела розпитування.

—    Ото ж бо й воно, що нічого. Може, то залізячка від замка тарабанила? 
І тут мене осяяло, що в машинці  пральній є отвір, в який може потрапити  невеличкий предмет і засмітити. Еврика! Зі швидкістю переляканого вовком зайця, але щасливого, бо втік, я знайшла в хаті викрутки й повідкручувала в машинці майже усе внизу, що можна було відкрутити. Витягла якийсь шланг і дослідила усі існуючі дірки. 
Отаку озадачену мене знайшов вітчим, Нінчин батя, коли повернувся увечері з роботи, а я сиджу посеред ванної в оточенні безлічі детальок й думаю, як піонер перед конструктором «Лєго». Сергій Іванович – мужик класний, він проблеми бачить зразу й добре вміє їх вирішувати. Просканував ванну й мене і задав правильне питання:
—    Що ти там шукала?
—    Обручку. Жених подарував, а я загубила, - чесно випалила. Він спокійно ще раз поглянув на розворочену пралку й викрутку в моїх руках:
—    Як збирати знаєш? Чи майстра викликати? 
—    Та зараз зберу назад, - пішла в кімнату, взяла ноут, поставила на  табуретку й з увімкнула Ютуб, де веселий блогер Гріша  розказував, як пральку назад зібрати, щоб потім ще й працювала.  Так просто розказав, я все зрозуміла, назад позакручувала, навіть зайвих детальок не лишилося.  Самодєлкін би позаздрив.
Через годину приїхав Роман Павлович Тітов, Нінчин хрещений. Шикарний мужик з поглядом удава. Ото є такі, що не старіють, а стають маститими. 
—    Коза, ти скоро голову свою загубиш, не тільки обручку. Там один камінець, як уся моя квартира вартує, - і віддав обручку. Мене заціпило на п’ять хвилин. Дар мовлення пропав, як і не було. По моєму вигляду зрозумів – вражена, тому пояснив свої дії: - У машині на задньому сидінні валялася. Ти як їхала, певно, загубила. Вважай, що пощастило, бо  на післязавтра мав на чистку заганяти свою чотириколісну красуню. Тоді б  з кінцями. А точно жених подарував? Ювелірку не грабонула, часом? Ти така, ти можеш,  – розбери, жартує чи серйозно?  Замотала головою, що ні.  Тільки тоді Тітов посміхнувся. Капець, голлівудський актор, хоч зараз на обкладинку журналу. Цікаво, яким він був у молодості?  Попросила у Нінки  погортати  сімейний альбом і розказати де і хто. Сама непомітно роздивилася Тітова. Блін, треба було народитися раніше, такий мужик! Як Нінчина мамка встояла, загадка! Але свої думки лишила при собі, бо він краш Нінчин. І за всіма ознаками вона теж від нього фанатіє. Треба шукати  іншого кандидата на моє унікальне серце й благородну руку, сорі, дві руки))) А поки що вирішила  подзвонити  Соколовському й  віддати обручку, щоб знову десь не діти. Скинути камінюку з серця й обручку з пальця.