ГЛАВА 1 ПОПУЛЯРНІСТЬ = НЕПРИЄМНОСТІ

-    Ура-а-а!!! Майже п’ятсот вподобайок і сто коментів! – щаслива мить, коли я вирішила, що стала до біса популярною письменницею. Треба було бачити вираз красивого обличчя моєї зведеної сестрички Ніни. Олімпійський спокій на п’ять хвилин, доки я потанцювала ламбаду в якомусь викривленому варіанті й трохи заспокоїлася, а потім все ж видала порцію критики: 

-    За оту смішну мініатюру, яку ти написала, коли хворіла й температурила? Про синьожовтозеленого зомбака Лері, що закохався у Лізу й  спочатку довів її до інфаркту, потім дівчинка зовсім  Богу душу віддала й лише тоді стала такою, як і Лері? І жили вони вічно й разом, зомбаків кліпали, бо Лері про армію розумних зомбі марив? То ж комедія, а не жахастик! – здогадалася Ніна. – Не повірю, що люди таке читають.
Я сама не вірила своїм очам, але в літературному блозі нашого універу моя історія  очолювала рейтинг топ-цікавих новел жахів. Правда, деякі заздрісні особини писали, що я шизонута маніячка з нахилами збоченки, але  я це й без них знаю, тому не ображалася, а просто ігнорила – нехай їх смарагдова жаба подушить, мені не шкода.

—    Прикинь, навіть  Карамелькіна обійшла. Ото чувак удавиться від мого успіху! –  Карамелькін  Кирило Петрович -наш викладач філософії. У нього настільки  завищена самооцінка, що Нарцис – нещасна квітка з комплексом неповноцінності й купкою фобій.

—    Фантазія у тебе, Таня, шалена. Таке придумати лише ти й здатна була.  Треба температурі подякувати за ефектні галюцинації, я так розумію. Усі письменники під допінгами пишуть: у кого кава, у кого спиртне, у кого які заборонені препарати, а у тебе ГРИП! Дивно, що зомбака не Ярік звали, - натякає на нашу нелюбов  з Соколовським. 

—    Та Лері – краще звучить. Чи на Яріка переробити? Та ні, Лері краще, - все, черв’як сумніву оселився, закопався й гризе зсередини. От падло, а?  Та не черв’як падло, а Ярік.  Рідкісне гаденя мажористе. І мені пощастило втюритися в цього красунчика. Ну якому купідончику прийшов у голову такий експеримент? Правду кажуть, кохання – зле, і козли цим активно користуються. 

А щоб не викривати свій інтерес до Соколовського, я його нещадно тролила і вдавала, що він мене дратує. Наші словесні батли знав увесь універ. 

—    Кутузова, о, ти чо, Джоан Роулінг задєлаться вирішила? Май на увазі,  отой жирнючий дизлайк – то я вліпив. Взагалі не врубон, які дегенерати таке читають? - вважає себе богом хейту. Ага, не на ту напав. В мені комплекс неповноцінності не сформували ані батьки, ані бабусі з дідусями, ані дитсадок, ані школа. То куди тут Соколовському? Обламається і засохне ще на старті!

—    По ходу ти той дегенерат, який читав. Бо якщо поставив  дизлайк, значить читав. І ти тільки що образив половину універу, назвавши їх  дегенератами. Тебе Ярік поб’ють колись, - кисленько  оббрила й пройшла повз, немов  кінозірка по червоному килимку в Каннах. Ну гаразд, як манекенниця по подіуму, не буду зайвих корон одягати, голову тиснутимуть. Боковим зором помітила відвислу щелепу у Ярика. Отак тобі фашист, хапай гранату. Думала прибила, ні, контузила, він ще спроможний був вякати навздогін:

—    Ага, на нормального героя фантазії не вистачило. Зомбак Лері, га-га. Ржу не можу. Кутузова, не ганьбилася б ти, чесне слово… - ой, як він мене бісить у такі хвилини. Була б якимось супергероєм, схопила б і задушила, так драконить, слів не вистачає. Хоча ні, є трохи, підзбирала:

—    До речі, прототип Лері – ти. Такий же противний і зелений. От думаю, може його перейменувати на Яріка, га?  - згадала, як Нінка пропонувала… 

—    Не вздумай, Кутузова! Зламаю аккаунт і запущу трояна, - о, погрожує, значить зачепила. В душі радію. Язик чухається ще ляпнуть щось кусюче-отруйне, але вчасно гальмую, вмикаю ігнор і біжу готуватися до філософії. Там  Карамелькін. Ще один гоблін. Чому  обов’язково має бути хоч один, але препод-дракон, поведений на своєму предметі?  І всі дєвки кип’ятком сцють від нього. Ні, ну як мужик він нічого так, гарненький, але ж як причепиться із своїми Арістотелями та Сократами, хоч криком кричи.  І як на зло, він теж пише твори. Непогано, тут не буду сперечатися. Але конкуренції не любить. І моєї перемоги в конкурсі не пробачить, чує моя дупа – не пробачить.  Як дізнається, що Богиня Клавіатури -то я. Соколовський вже всьому універу розтріпався, що то я. Підслухав нашу з Нінкою розмову.  Кажу ж, падло рідкісне.

—    А чому ви, Кутузова не вивчили цю тему? Новий шедевр усю ніч писали напевно? –  Кирило Петрович. Значить – знає. Гаплик мені на першій ліпшій березі.

—    Конкретно цю ніч я спала, - гордо так заявила, а що, нехай знає.

—    А незалік з філософії вам не снився? – так нахабно натякає, що аж у роті пересохло.

—    Ні. Мені приємні сни сняться, - ну от чому не змовчати, ні, ляпає мій язик ахінею, зовсім з мозком не дружить.

—    Раджу вивчити все ж тему. Чекаю  вас за тиждень. Бо оформлю недопуск до іспитів – почнуть снитися жахастики. І головний – як вас, таку талановиту, з універу виганяють. 

Я збиралася вчити ту кляту філософію цілий тиждень, щодня, вмовляючи себе, що  ось завтра - точно, чесно-пречесно.  В останній день о двадцятій годині, зразу після вечері, прокинулася моя муза – і все!  Богиня Клавіатури пропала з реалу  аж до половини другої ночі. Зате оповідання на новий конкурс  написала. Чи воно саме написалося? Перечитала, подумала, вирішила все ж видалити надто відверту еротичну сцену. Стало шкода, зробила копію твору, в якому ту сцену лишила. А що, нехай буде, не пропадати ж добру? Завантажила оповідання на сайт універу – і баїньки. Снилося, немов я  ватажок  диких аборигенів у якомусь пралісі. Мені й не таке шо-попало сниться.  А тут така екзотика – бігаєш, прикрита у сороміцьких місцях листячком і стріли у диких свиней пускаєш – сафарі.
Зранку традиційно ледве не проспала. Нінка мене наполегливо будила разів десять точно, але я ж:

—    Ще хвилинку. Хвилиночку…. Дві хвилинки. Ну дай сон дозирити, спалю я того хлопа непокірного чи з’їм… Вау-у-у, п'ятнадцять хвилин лишилося, - підскочила на ліжку, одяглася, як солдат у перші лахи, які валялися на стільці, й нічого не ївши – побігла наздоганяти  Нінку. Та прокинулася о шостій, зробила зарядку, поснідала, зібралася, ефектно одяглася й зробила макіяж кінозірки. А я лише в метро згадала, що  конспекта з філософії забула. Повернутися додому – означало спізнитися на залік, а то було ще гірше. Карамелькін запізнень не любив страшенно.  Їхала, як овечка на зарізь.  Ймовірність здачі заліку – нульова. Та все ж сподівалася на «а раптом?» Ні, раптом не сталося. Завалила залік.