Гюнтер де Бройн та історія сили писаного слова

Німецький письменник Гюнтер де Бройн (нім. Günter de Bruyn) народився 1 листопада 1926 у Берліні, помер 4 жовтня 2020.

Все своє дитинство і юність він провів у берлінському районі Брітц. У роки Другої світової війни був призваний до лав вермахту…

У своїх автобіографічних книгах: «Сорок років. Звіт про життя» та «Проміжний баланс. Молодість у Берліні», Гюнтер де Бройн детально написав проект інтенсивного самоопитування. Це спроба надати інформацію про життя, яке почалося в середині так званих «золотих двадцятих»…

Коли почалася війна, йому було 13. У 1943 році 16-річний хлопець був одним із старшокласників, яких призвали зі школи помічниками протиповітряної оборони та підготували до «дітей-солдат».

Із 1943 по 1945 рік довелося йому воювати у Чехословаччині.

Батько і двоє братів гинуть на війні, а сам де Бройн отримує важке поранення. Шрапнель пробила сталевий шолом і застрягла в кістці черепа. Повернувшись додому та одужавши, де Бройн деякий час працював учителем. Затим закінчив навчання на бібліотекаря між 1949 і 1953 роками. Відтоді працював науковим співробітником у Центральному інституті бібліотекознавства в Східному Берліні.

Аж раптом у 1961 році він залишає постійну роботу. І починає жити як вільний письменник. Утворивши союі ніби умови для подолання травми, яку пережило його покоління у воєнні та повоєнні роки. У своєму дебютному романі «Der Hohlweg» 1963 року він намагався втілити в життя план, який поранений солдат де Бройн задумав, коли ще був безмовний. Де Бройн витратив 17 років на написання цієї книги…

З 1965 по 1978 рік він вже  член Спілки письменників НДР. Водночас із 1974 по 1982 рік входить до складу президії Пен-центру НДР.

«У мене було відчуття... відносно рано, що я насправді повинен був написати автобіографію, а не завжди лише вигадку в романах, ... я повинен був записати це дуже фактично, як це було насправді…»[1]

Початок успішної кар'єри було закріплено у романі «Осел Буридан» 1968 року. Тут приватне і публічне нерозривно пов’язане. Книга була написана в Берліні-Мітте. Мешканці цього Берліну змирилися з розділеним містом, але в пам’яті живуть у минулому.

У 1968 році Гюнтер де Бройн відшукав стару вівчарню в Швеновському лісі на південний захід від Бєскова. Він її купує як нерухомість і здійснює «дитячу мрію стати Робінзоном», хоча «зі сотнею тисяч компромісів».

«…Мене завжди лякали люди. Тепер я уникав їх. Я думав, що емігрував, не покидаючи країни, яка мене тримала. Я втік з держави на її території…»

Де Бройн часто ходив зі Швенова пішки – повз лісове кладовище, де він знайшов свій останній спочинок у 2020 році у віці 93 років…

 Якщо прочитати уривки життєвої історії «Сорок років»[2], які пояснюють його рішення жити в Бранденбурзькому лісі, стає зрозуміло, що крім тиші та близькості до природи були й інші причини.

У 80-ті роки письменник дедалі частіше негативно висловлюється про політику, що проводилася Східною Німеччиною.

У творчому сенсі зразковості окрім Генріха Бьолля, де Бройна цікавить творчість Томаса Манна, Теодора Фонтане та Германа Гессе. Але найбільше його турбував Жан-Поль. Жоден науковець чи літературознавець не може обійти увагою його біографію, яка вийшла 1975 року під назвою «Життя Жана Фрідріха Ріхтера»[3].

Але кого в 1970-х цікавила «Оголошення війни війні» Жана Поля 1809 року, в якій він різко заперечував необхідність воєн та їх героїв для людства? «Громадянська мужність» здається йому важливішою за «військову мужність», а «витрати на озброєння» — це, на його думку, «даремно витрачені гроші». Для де Брейна книга Жана Поля — увертюра до його літературних біографій, які відображають тонко висвітлену історичну картину часу. Біографія, десь між історичними репрезентаціями та поезією, слугує правильною формою оповіді для нього.

У центрі уваги також тема, яка хвилювала де Бройна з моменту його дебютного роману: цензура. Пройде ще два десятиліття, перш ніж він разом із Крістофом Гайном, Крістою Вольф та іншими письменниками публічно засудить її як «застарілу, марну, парадоксальну, негуманну, антинародну, незаконну та карану».

На Х Конгресі письменників у Східному Берліні в 1987 році він підкреслив, що цензура як звичайна практика завдає шкоди репутації суспільства та сприяє «сумнівам у його здатності до реформ». У тіні умов творчості Жана Поля також критично відображені труднощі автора де Бройна з цензурою. Ще в 1996 році він резюмував: «Тоді я казав, що ця цензура отруює атмосферу не тільки в НДР, але й на Заході. Тому що лише тому, що в НДР існувала цензура, люди на Заході завжди прагнули виявляти в книгах те, що критикує систему. Що люди завжди судили про книги на основі цього. У той момент, коли автор НДР критикував систему, він також міг бути трохи поганим, але все одно вважався хорошим». Коли була опублікована біографія Жана Поля, де Бройн особливо критикував 32-й розділ, присвячений цензурі.