Клер Голль - письменниця і пристрасть

Клер Голль (дівоче прізвище Клара Айхман) — німецько-французька письменниця і журналістка народилася 29 жовтня 1891 року у Нюрнберзі. За іншими даними — у 1890 році. Була вона донькою єврейського торговця хмелем. Молоді роки провела вона у Мюнхені, де згодом 1911 і  вийшла заміж за швейцарського видавця, доктораГенріха Штудера[1]. Через рік 1912 у них народилася дочка Доротея Елізабет[2]. Подружжя жило у Лейпцігу. Тут Клер почала вивчати філософію. У 1916 на знак протесту проти Першої світової війни Клер емігрувала до Швейцарії, де вчилася в Женевському університеті, підтримувала Рух за мир і почала працювати журналістом. У 1917 Клер познайомилася із вже відомим на той час поетом Іваном Голлем, і вони обручилися. Та попри це, вже наприкінці 1918 року у неї трапився пристрасний роман із письменником Райнером Маріа Рільке. Якби там не було, але вони залишилися друзями до самої смерті…

У тому ж 1918 році Клер Голль дебютувала з поетичною збіркою «Mitwelt»[3] та збіркою прозових оповідань «Жінки пробуджуються»[4]. У 1921 році вона офіційно вийшла заміж за Івана Голля в Парижі. У 1939 році разом із чоловіком вона втекла із Франції до США. Там жили переважно в Нью-Йорку до 1947 року, а потім повернулися до Парижа, де Клер Голль і померла 1977 року.

Найвідоміші її твори — роман «Негр Юпітер викрадає Європу»[5] і автобіографія «Я нікому не пробачу»[6].

Клер Голль прожила довге і бурхливе життя. Вона звинувачувала в плагіаті Пауля Целана і померла, залишивши після себе декілька прозаїчних і поетичних книг та, власне  спогади «Нікому не пробачу», які побачили світ за рік до її смерті.

Вона написала багато книг. Книг цікавих і зовсім неоднозначних. Лише офіційний показник німецькомовних її оприлюднених книг налічує 19 назв. Звісно, нині складно ознайомитися із усіма її творами. Але, при бажанні, можна…

Французьською мовою писано дев`ять книг. І чисельні видання епістолярної творчочсті…

Її оповідки, вірші та романи з'являлися німецькою і французькою мовами. А ще — разом з чоловіком вона написала декілька збірок віршів «Поеми любові» (1925), «Поеми жалюзі» (1926) і «Поеми життя і смерті» та інші.

Не лишала письменниця у спокої багатьох славно - і просто - звісних письменників, художників та літераторів…

Арагон, Арто, Беккет, Джойс, Брехт, Вайль, Далі, Пікассо, Сартр — це лише мала частина тих, кому дісталося від непримиренної вдови поета-експресіоніста. «Я зовсім не бажаю нічого прикрашати або викликати сум'яття відчуттів — моє завдання полягає в тому, аби повідати про пережите і зрозуміле. Але від часу не сховатися і від себе не втекти.» — Так записала Клер у своїй останній книзі…

І хоча її автобіографічні романи «Вкрадене небо»[7] і «Танцівниця мрії»[8] (1971) не отримали особливої уваги, та її битва з Паулем Целаном за авторські права і плагіат, відома як «Справа Голла», викликала свого часу значний резонанс..

Клер Голль померла 30 травня 1977 року в Парижі і була похована поруч зі своїм чоловіком на кладовищі Пер-Лашез. На спільному надгробку зображено малюнок Марка Шагала. Після її смерті літературознавці та сучасні історики дедалі більше надають ваги її творчості. Се ля ві…

[1] Генріх Штудер (1889—1961).

[2] Доротея Елізабет Дораліс Студер.

[3] Claire Studer: Mitwelt. Gedichte. Verlag der Wochenschrift „Die Aktion“, Berlin 1918.

[4] Claire Studer: Die Frauen erwachen. Novellen. Huber, Frauenfeld 1918.

[5] Der Neger Jupiter raubt Europa. Roman. Rhein-Verlag, Basel 1926

[6] Ich verzeihe keinem. Eine literarische Chronique scandaleuse unserer Zeit. Einzig berechtigte Übersetzung aus dem Französischen von Ava Belcampo. Scherz, Bern/München 1978.

[7] Der gestohlene Himmel. Roman. List, München 1962.

[8] Traumtänzerin. Jahre der Jugend. Mit Bibliographie aller Werke Claire Golls, auch der zusammen mit Yvan geschriebenen. Paul List Verlag, München 1971.