Адальберт Штіфтер і тврчість на високій художній концепції

23 жовтня 1805 року в Оберплані (Богемії) народився один із найвизначніших прозаїків австрійської літератури Адальберт Штіфтер.

Він — представник консервативної гуманістичної буржуазії з сильними ліберальними тенденціями. Штіфітер був сином ткача. Через ранню смерть, батька хлопець виховувався у діда та бабусі. Вони ж змусили, майже силком до відвідування латинської школи бенедиктинського абатства у Кремсмінстері. Згодом у 1826 вивчав право, математику і природничі науки у Відні. Там юнак звернувсвою увагу і до живопису. Під час і після навчання він жив бідно — вихователем у дворянських будинках. 1837 року, після нещасливого кохання до Фанні Грайпл, одружився з бідною віденською модисткою Амалією Мохаупт.  У 1848 Штіфтер прославився як поет. Відтак — переїхав до Лінца, де в 1850 був призначений інспектором початкових шкіл у Верхній Австрії.

Втім постійні матеріальні труднощі, нерозуміння начальства стосовно його освітніх планів і тривала хвороба виснажували Штіфтера. У 1865 році він вийшов на пенсію. У нападі божевілля, після важкої хвороби, 28 жовтня 1868 покінчив життя самогубством.

Для загальної творчості Штіфтера, характерні  втеча у природу і дрібні обставини життя  — як вираження мовчазного протесту проти навколишнього світу капіталістичного середовища та політичних потрясінь свого часу.

Це «м'яке право» виникло внаслідок одностороннього сприйняття гуманістичних ідеалів німецької класичної музики, що хоч і свідчить про високий художній і моральний дух Адальберта Штіфтера, але об'єктивно зводиться до поетичної стилізації і тим самим — приховуванням протиріч — у  дійсності. Все це звузило його погляди на мистецтво. Певно, саме тому, автор часто застрягав на описі найдрібніших і найтонших речей… Однак його сила полягала в любовному, чуттєвому, об'єктивному описі природи і душевних станів людини.

Тут він досяг рідкісних мовно-стилістичних фрагментів простоти й краси. Тринадцять його оповідань («Кондор», «Польові квіти», «Село Хайде», «Гобський ліс», «Нарренбург», «Портфель мого прадіда», «Абдіас», «Стара печатка»[1], «Бригітта», «Хагестольц», «Вальдштайг», «Дві сестри», «Описана дівчина»), у яких, однак, нав’язливий і широко описаний пейзаж часто пригнічує кадри людського буття та суспільні проблеми, заклали славу Штіфтера як новеліста.

Також і  в книгах «Кольорове каміння» (1853, 2 томи), шість «Оповідань для молоді» («Гірське молоко», «Кальковий камінь», «Гірський кришталь», «Граніт», «Турмалін», «Фоатове срібло»), письменник вдало зображує природу і людські стосунки. І тут поет-живописець малює майстерно иайже культові поетичні натюрморти.

Водночас, поступово проявлається і обмеженість теми. Творчість пов’язується суто із приватною сферою і природою. Майже даремним видався анахронізм намагання відродити класичний гуманізм Ґете в його головному творі «Бабине літо» (1857). Твір написано від першої особи, з високою мовною майстерністю «bildungsroman», у якому герой живе далеко від соціальної дійсності, в утопічно-ідилічному світі…  Об’єктивно незначущі етапи його розвитку відбуваються поволі…

Моральний ідеал Штіфтера — олюднення вузького кола обраних людей, від яких лише і може виходити виховання… Попри вічне відлуння загостреної класової боротьби…

У своїй пізній книзіі «Вітіко»[2] (1865/67), історичному романі, дія якого відбувається в Богемії часів Гогенштауфенів все це викладено, класично, до самотності…

Йому були близбькі революційний настрій та бажання праведності. Через свою концепцію та недостатнє розуміння суспільного розвитку, великий роман, написаний стилізованою (архаїзуючою) мовою, не досяг гідного визнання… Хоча фашистські та неофашистські елементи зловживали ним і використовували його в націоналістичних цілях, без жодного виправдання.

 Незважаючи на всі мінуси, Адальберт Штіфтер як митець залишається одним із великих оповідачів 19 століття, через мовну красу та класичну простоту своєї прози…

P.S.

Творчість Штіфтера, що належала до епохи бідермейера високо цінували Гофмансталь, Томас Манн, Петер Хандке. Фрідріх Ніцше назвав «Бабине літо» серед чотирьох найбільших книг німецької прози. Його проза не раз екранізувалася. У 2008 году швейцарський режисер Хайнер Геббельс показав в Авиньоне спектакль «Річ Штіфтера». Портрет Штіфтера зображено і на австрійській поштовій марці 1947  року.

[1] У цій новелі початок майже кожного розділу присвячується опису природи; з явищами природи зіставляються різні повороти в долях героїв і всієї країни. У книзі немало і філософських роздумів над життям людини і її значенням. Глибокий сенс вкладений в саму назву новели. Разом зі всіма багатствами отця Гуго успадкував друк, на якому був накреслений заповітний девіз: "Честь - над усе".

[2] Українською мовою нещодавно вийшла книга «Вітіко». В історичному романі описано події XII століття періоду становлення Чеської держави,  її стосунки із Баварією, Австрією, Польщею та Угорщиною. Куртуазний роман, що оспівувує лицарські чесноти і чисте кохання. Образ головного героя Вітіко подано від юнака, який шукає своєї долі, до мудрого державника, що дбає про людей і країну.