Рут Шауманн – Творчість попри все

Німецька німецька поетеса, письменниця, скульптор і графік народилася 24 серпня 1899 року у Гамбурзі, у день «здертя шкіри» апостола Варфоломія, день примирення з кривдниками…

 Рут Шауман[1] була другою донькою прусського офіцера Курта Шаумана та його дружини Елізабет, уродженої Беккер. Вона виросла з двома сестрами та братом Феліксом, який помер молодим, у гарнізонному місті Гагенау в Ельзасі.

У віці шести років Рут Шауманн втратила слух внаслідок важкої скарлатини. Її відправили до Гамбурга, де вона, ще з двома глухими дітьми, отримувала приватні уроки. І навчилася читати по губах.

У 1917 році – після того, як її батько загинув під Верденом – Рут Шауманн переїхала до Мюнхена, вчитися на художника-модельєра. У цей час вона написала свої перші вірші, які згодом опублікувала у дебютній збірці «Собор»[2].

Вона почала писати вірші в почутті глибокої самотності (серія «Судний день») вийшла в 1920 рік. У 1924 і 1926 роках вийшли широко відомі томи поезії «Земля для росту» та «Пристрасть»[3]

Подавши заяву до Мюнхенської школи прикладного мистецтва в січні 1918 року, вона була прийнята в клас скульптури Йозефа Вакерле. А створивши 1921 року скульптуру «Благовіщення»[4] на якій ангел, що стоїть позаду Марії, підтримує занепалу жінку, Рут стала магістром.

У листопаді 1923 року в літературному щомісячнику «Хохланд»[5] з’явилося есе «Рут Шауман: скульптура і поетика», завдяки якому молода художниця стала більш відомою.

Ця стаття – результат довгого інтерв’ю, проведеного редактором щомісячника Фрідріхом Фуксом. Через рік Фрідріх Фукс і Рут Шауман одружилися в Мюнхені.

У шлюбі народилося п'ятеро дітей. У лютому 1935 року її чоловік втратив посаду редактора через розбіжності з Карлом Мутом, видавцем «Хохланд».

У період між двома світовими війнами Рут Шауман вважалася «оновлювачем християнського мистецтва».

Із 1935 по 1945 роки творчість Рут Шауманн назвали «дегенеративною».

Її світогляд був протилежним націонал-соціалізму. Однак як письменниця вона продовжувала публікуватися. Її повість «Сад птрушки»[6] була опублікована 1937 року, а роман «Росторопша срібляста»[7] в 1941 році.

Літературна творчість Рут Шауман була популярною та надзвичайно продуктивною починаючи вже з кінця 1920-х років. Окрім простоти та інтимності мови, поезії відзначалися музикальністю їхньої поезії. Так композитор Йозеф Гаас написав цикл пісень «Пісні життя»[8] на основі шести її віршів. Цикл був надрукований у 1928 році.

Після закінчення війни Рут Шауман займалася переважно сакральним мистецтвом: вівтарі, скульптури, церковні вікна. Вона також опублікувала численні романи та оповідання, деякі з власними ілюстраціями.

Після війни деякі її вірші були включені до важливих антологій, таких як «Вічний фонтан» Людвіга Райнерса (1955) і «Велика німецька книга віршів» Карла Отто Конраді (1977).

Основним важилем її пізної літературної творчості став автобіографічний роман «Арсенал»[9], опублікований у 1968.

Окрім великої літературної та образотворчої роботи, вона також зробила собі ім’я як художник-силуетист.

 Рут Шауманн померла 13 березня 1975 року в Мюнхені і була похована поруч із чоловіком.

 У 1999 році, з нагоди 100-річчя Рут Шауманн, її незакінчений рукопис «Мішечок для прикрас» [10] був опублікований видавництвом Signum-Verlag у Гамбурзі.

У 21 розділі цієї книги авторка описує сцени з життя своєї героїні Корнелії Гейніц: художниці, дружини та матері часів Веймарської доби, націонал-соціалізму, війни та повоєнного періоду. У Корнелі Гейніц Рут Шауманн створила персонаж, який, дуже схожий на неї, але при цьому залишається цілком незалежним. Це не автобіографія, в якій вона розповідає про своє життя чи пояснює свою роботу з точки зору художниці, а роман, у якому автор художньо конденсує досвід свого життя та створює світ, де глуха жінка займає центральне місце. Звісно, події, про які йдеться в романі, відображають реальні події, але й цілком вигадані. «Арсенал» і ««Мішечок для прикрас» — це романи, які розкривають унікальну в літературі перспективу – інтерпретація світу з точки зору глухої людини.

Окрім літературної творчості, Рут Шауман створила багато пластичних шедеврів. Вона працювала з різноманітними матеріалами: глиною, каменем, деревом, графікою, живописом, силуетами, технікою друку та склом.

Праця не була марною. У 1932 році вона отримала поетичну премію міста Мюнхена, у 1959 році — Федеральний хрест заслуги, у 1960 році — Золотий зубчастий перстень міста Мінден, а в 1964 році — баварський орден «За заслуги».

Есеїст Томас Фольгабер інтерпретував величезну роботу Рут Шауман як задум заперечення глухоти в нескінченній грі з масками та дзеркалами. Лише наприкінці свого життя вона знаходить у собі мужність дозволити своєму глухому життю влитися у шедевр надзвичайної краси та тривалого значення…

Але згодом про неї забули. У 2008 році в назві літературознавчого дослідження її прямо назвали «забутим автором»…

І все ж… У 2020 році великий маєток поетеси та скульптора було додано до мистецьких фондів Мусгаузена. Чималий фонд картин, офортів, малюнків, посуду, скульптур і документів…

Ким була Рут Шауман?

«Народжена, щоб померти – наречена, потім дружина, тепер вдова, мати п’ятьох дітей, старіє – Отже, ви все знаєте. Я вірю: Бог благословить це». У цих кількох різких словах Рут Шауманн накидала автопортрет на порозі свого 50-річчя. Її важка і водночас щаслива доля, її віра та її поезія підсумовані в цьому вислові.