Запізніле відкриття новеліста Штефана Лакнера

Життя кожної людини супроводжують історії, з якими вона зростає: дитячі казки, розповіді про любов... Потім і сама людина стає героєм історій, що розповідають, зрештою, про перемогу або поразку, нудні або захоплюючі.

Всім цим і викликаний наш інтерес до новел, розповідей, історій — «інтерес до існування», як висловився одного разу Кьеркегор[1], до суб’єктивно сприйманої реальності. Але хто вміє розповідати сьогодні серйозні і по-справжньому цікаві історії, що примушують забути все те тривіальне і буденне, що оточує і отупляє нас?

 Любителі «календарних» розповідей Хеббеля[2] і койнеровских історій Брехта можуть зараз поповнити свою не дуже обширну, зате елітарну домашню бібліотеку новою книгою. Кращі твори Штефана Лакнера[3],  що увійшли до неї, цілком гідні цього.

У них теж йдеться про незначні події, які примушують нас співпереживати, тому що перегукуються із тим, що пережили ми самі. Вони розповідають про дивні зустрічі, несподівані повороти долі, загадкові сліди. Категорії часу в цих історіях немає: величезний сучасний круїзний океанський лайнер причалює до античного острова, Сізіф кладе в кишеню свій камінь…, що стерся за тисячоліття до розмірів гальки і піднімається в гору (тобто на 28-й поверх конторського хмарочоса), на ліфті...

В   іншій   розповіді   йде   мова   про експедиції, учасники яких відвідують острів, що занурюється в море. В той час, як він все більше покривається водою, жителі острова намагаються забутися в останніх істеричних танцях, в оргіях і гріхах. А в глибині дивної печери скульптор відшліфовує ногу гігантської статуї, яка мусить, пробивши кам’яні зведення, одного прекрасного дня вийти з пітьми, показатися на світ Божий, разом із скульптором, що почав роботу з ноги і піднімався вище і вище…

Образи гротескні — як і людська безпам`ятність.        

Хочеться розповідати і розповідати.

Багато історій Штефана Лакнера просто вимагають продовження.

Щоправда в більшості з них присутня зайва краса і риси декадансу… Відчувається солодкуватий присмак. Досить навести деякі імена, що примушують згадувати про Метерлінка: Фірмін, Орландо, Пелегрін, Люсинда... Проте енергійна мова газетного репортажу вносить свіжість у ці розповіді, яскраві образи… І примушують сентиментальність відійти на другий план і врізаються у пам’ять. Ось, наприклад, історія про політв’язня, що втік… Він ховається у кафедральному соборі. Він підіймається вгору, до курантів на башті, і залишається невпізнанним серед величезних механічних фігур. Прекрасна метафора!

Художня фантазія Лакнера часто відштовхується саме від зорових образів.

І це недивно, якщо знати про кохання 87-річного прозаїка, що жив у Санта-Барбарі, до живопису і, зокрема, — до живопису Макса Бекмана[4], з яким Лакнер дружив і картини якого збирав. Саме прекрасні статті про життя і творчість Бекмана зробили Штефана Лакнера відомим шшроким колам у Німеччині, проте його оповідання залишалися у забутті. Тим часом, він достатньо рано отримав визнання, працюючи в емігрантських виданнях у Франції («Новий щоденник»).

Лакнер написав декілька романів і п’єс (серед останніх — «Людина — не домашня тварина», один з найзначніших творів про революцію у Німеччині), але великого успіху вони в ті часи не набули. Не дуже привернула до себе увагу і опублікована 1988  року автобіографічна проза, хоча це були спогади одного із небагатьох єврейських емігрантів, ще живих на той час сьогодні. Нагадати про забуту емігрантську літературу, — таке серйозне завдання поставив перед собою Томас Би. Шуман, власник невеликого видавництва «Edition Memoria», в якому  1997 року і вийшла книга Лакнера. А 26 грудня 2000 року Стефан Лакнер помер у Санта-Барбарі, Штат Каліфорния, США…

Джерела:

Герт Удінг, «Вельт»,

Книги: Stephan Lackner, «Ich erinnere mich gut an Max Beckmann», Published by Mainz. Florian Kupferberg., 1967

«Der Mensch ist kein Haustier», Paris: Editions Cosmopolites, 1937

 «Ein Mann mit blauen Haaren», Verlag Hürth Bei Köln Edition Memoria, 1997.

[1] Серен (Сьорен) К'єркегор (дан. Søren Kierkegaard; (5 травня 1813, Копенгаген, унія Данії-Норвегії — 11 листопада 1855, Копенгаген, королівство Данія) — данський філософ і теолог, основоположник екзистенціалізму XX століття.

[2] Фрідріх Крістіан Хеббель (також Геббель нем. Friedrich Hebbel; 18 березня 1813 Вессельбурен Гольштейн  13 грудня 1863 Вена)  німецкий драматург. Лауреат премии Шиллера (1863).

[3] Штефан Лакнер народився 21 квітня 1910 року у Парижі.

[4] Макс Карл Фрідріх Бекман (1884 – 1950) — німецький живописець, графік, скульптор, відомий сильним образним стилем творів. Яскравий представник напрямків експресіонізму і нової речовинності, Макс Бекман отримав світову популярність в 1920 роках, його численні виставки проходили в Берліні, Дрездені, Парижі, Нью-Йорку.