Про застережливу Гудрун Паузеванг

Від літературної тусовки Гудрун Паузеванг триматися осторонь, завжди. Їй ніяково, як вона поясняла, «частіше тертися під об'єктивами телекамер, ніж, наприклад, хорошому столяреві». Але на запрошення зустрітися із школярами та почитати їм щось із своїх творів вона відгукується охоче. Адже значну частину її творчості складають книги для дітей і юнацтва. Вони відмічені безліччю літературних премій, хоча й викликають немало суперечок. Мова йде перш за все про такі книги, як «Останні діти Шевенборна»[1] та «Хмара»[2].

Вона розповідає і попереджає про небезпеки ядерної енергетики і правого радикалізму, руйнування навколишнього середовища і бідності в країнах «третього світу». На такі трагедії, як підпали бединків, де живуть іноземці, в Мелльне, вона реагує миттєво («Безодня»). Вона прагне до того, щоб вже підлітки виховували в собі відчуття особистої відповідальності. У її очах особиста відповідальність — одна із основ «працюючої» демократії. Критику на свою адресу, що дітям все це ще важко сприймати свідомо, Гудрун Паузеванг відмітала. Вона уперто сподівалася що саме діти і підлітки можуть подолати відсталість і стати рятівниками демократії. Юні герої її книг, врешті-решт, знаходять вихід і переконують дорослих у правильності свого вибору.

Матеріал для своїх перших романів і новел Гудрун Паузеванг знайшла в шестидесяті та сімдесяті роки у Південній Америці. Мова йде про провалля між багатими і бідними, про повне екзотики життя у маленьких селах або убогих трущобах на околицях великих міст.

Одинадцять років вона викладала в німецьких школах у Чилі, Колумбії та Венесуелі. Потім повернулася до Німеччини і працювала вчителькою в маленькому гессенском містечку Шліц. У 1998 році захистила докторський ступінь дисертацією «Забуті молодіжні письменники покоління Еріха Кестнера».

Несподіваними сюжетними поворотами багаті не тільки її романи. Оригінальних і дотепних ідей сповнена, наприклад, її перша дитяча книга «Водолій за будинком», що вийшла 1972 року і декілька разів перевидана. Проте навіть у такій багатій пригодами казці мораль звучить достатньо голосно: дружба і любов цінніші, ніж привілеї, якими користується принцеса.

В автобіографічних книгах Гудрун Паузеванг головне місце займає, звичайно, її рідна Богемія. Вона народилася 3 березня 1928 року у маленькому містечку Віхштадл, розташованому на південних схилах Судет. В сім'ї Гудрун була старшою із шести дітей. Батьки трималися романтичних поглядів і намагалися перетворити мізерну, неродючу землю на квітучий сад. Прожити тільки землею сім'я не могла. Батько її вступив у Націонал-соціалістичну робочу партію Німеччини і став чиновником. Він загинув на Східному фронті.

Гудрун Паузеванг описуює своє дитинство без зайвої сентиментальності. В самому кінці війни мати стала біженкою разом з дітьми, рятуючись від помсти чехів ненависним німцям. Вісімсот кілометрів пройшли вони пішки через зруйновану Німеччину. Втеча була для Гудрун не тільки прощанням із улюбленим лугом «Розінкавізе», але — зі всім тим, у що вірили її батьки. Коріння морального ригоризму Гудрун Паузеванг, поза сумнівом, варто шукати саме в тому жаху, який охопив її, коли вона дізналася, що робилося від імені Німеччини і німців.

У 2017 році Паузеванг була удостоєна Спеціальної німецької молодіжної літературної премії за роботу всього життя… За свої твори вона одержала  понад 15 літературних премій.

Із 2016 року жила вона у будинку престарілих. Де і померла 23 січня 2020 року. Прживши  91 рік.

Джерела:

Гудрун Паузеванг, «Останні діти Шевенборна».

Маріо Фрізе, «Франкфуртер альгемайне цайтунг».

[1] «Останні Діти Шевенборна» (Нім.: Die letzten Kinder von Schewenborn) - науково - фантастичний роман Ґудрун Паузеванґ, опублікований 1983 року, в якому авторка розробляє сценарій ядерної війни у Західній Німеччині, у вигаданому місті Шевенборн. Того ж року роман отримав дві премії: La vache qui lit та Buxtehuder Bulle.  У землях Німеччини Саксонія-Ангальт та Північний Рейн-Вестфалія, роман входить до шкільної програми восьмого класу.

[2] «Хмара» (нім. Die Wolke) — дитячий науково-фантастичний роман опублікований 1987 року, в якому розповідається про вигадану долю 14-річної Дженни-Берти, яка стає жертвою радіації в результаті аварії на реакторі. Роман надрукували через рік після Чорнобильської катастрофи. У квітні 1988 року незалежне журі рекомендувало «Хмару» як «літературно успішну» на Німецьку премію молодіжної літератури. Премія вручалася тодішнім Федеральним міністерством у справах молоді, сім’ї, жінок та охорони здоров’я та традиційно присуджувалася відповідальним міністром. Однак у правлячих колах ХДС існував опір присудженню премії роману з критикою ядерної енергетики, і лише після тривалих публічних дебатів, у яких Вальтер Єнс, Петер Гертлінг та голова журі Беттіна Гуррельманн виступали за нагородження, Рита Зюссмут присудила премію проти волі власної партії.