Життя!

Я цю дівчину хотів побачити, поспілкуватися – але…

Останнім часом всі навчилися дзвонити до мене одночасно, й цьому сприяло наявність у мене смартфона та телефона. Й коли я побачив Її-красуню – у мене задзвонив невчасно телефон, підняв. Тільки зміг розвернутися до нею так, щоб не заважати їй спуститися сходами. Розумію, у нього термінова справа – треба закривати кримінальну справу з незаконним обігом зброї, а я тут бажаю потеревенити з красунею!

Пам’ятаю 2015 рік!

Я отримав від неї SMSку з привітаннями на Пасху.

Це мене приголомшило – вродлива молода дівчина мене вітала!

Таке буває рідко! Дуже рідко!

Але, не повірите, дуже приємно!

Завжди моє серце стрімко починало калатати від дівчаток, що були вдягнені в зручний та практичний одяг. Від туфлів на підборах у мене починала боліти голова, оскільки підбори стукотіли по підлозі. Вона тоді, в 2015 році, носила якусь кофтину з набору «термо» - бачачи її – я втрачав можливість щось розумне казати, не кажучи вже про калатаюче серце.

А бачили б Ви її в військовому однострої!

А зараз, в 2024 році, вона немов одягалася… Мені подобалася її тепла сорочка в великі квадрати – тепла та практична!

Я зайшов до матері в гості, сидів пив гарячий чай – вона подзвонила. Не знаю, чи може тихе місце, що було моїм прихистком, чи гарячий час під час зупинки в біганині в справах, - так сколихнуло моє серце! Весна вперше мені здалася знов радісною порою року! Її дзвінкий голос лунав вже цілий день в моїй голові та при пригадуванні його викликала невимушено посмішку.

Я вже давно засинаю миттєво, одразу як моя голова торкалася подушки. Для мене важливою стала ніч. Вже знов, мабуть з пів року, я прокидаюся серед ночі й засинаю під телевізор. А цієї ночі я й прокинувся від сну-дрімоти, й одразу заснув в солодких почуттях від побаченого сьогодні сну.

Наснилося мені, що чогось нам довелося побачитися десь поза службою, чи як я називаю «роботою». Вона якось сама таки розташувалася навпроти мене, знайшла шляхом проб, змінивши декілька постав – коли я одразу сів до неї обличчям, оскільки так мені її краще бачити. Вона увесь той час, що шукала зручне положення, мов жайворонок мені розповідала дзвінким голосом - не зупиняючись ні на мить й не збиваючись.

Її голос мене зачаровував – вводив в стан насолоди від можливості слухати її!

Їй хотілося віддати цю годину свого життя!

Що таке життя в моєму розумінню?

Народження – це початок життя, а смерть – це закінчення життя. Коли приходить смерть, то не забирають життя, а скорочують його. Життя – це те, що проходить між народженням та смертю - робота, дозвілля і сон. Наше життя складається з років, місяців, днів, годин, хвилин і секунд. Питання в тому, куди уходять ці частки єдиного нашого життя?

Дай кожному перед смертю машину часу, щоб він міг повернутися в минуле, й він нею скористається – ніхто не відмовиться по іншому скористатися частками свого життя – роками, годинами й …

Кожному є про що жалкувати, про змарноване життям. Хтось інвестує свої роки в освіту, щоб обміняти сьогоднішнє життя на більш краще пізніше. «Золотий час» життя - дитинство і юнацтва– час для першого кохання, перших обійм та першого поцілунку, але й першого невдалого досвіду, який можна не повторювати отримавши та зрозумівши, чого вже не треба робити, - можна обміняти на курсові робити та практичні роботи – 8 годин сну, похапцем сніданок, обід, вечеря, а усі інші години життя витрати на навчання. Хтось захотів жити кохаючи – народити 3 дітей – віддати свою молодість і залишитися без освіти.

А я недоцільно інвестував своє життя в освіту!

Так вже сталося, що я почав вважати, що багато хто крав моє життя – лякаючи мене робити не тільки вдень, а й вночі. Багато хто забирав моє життя в обмін на гроші – я щось робив, а за це давали засоби на існування. Але більшість пропонували обміняти себе на їх пусті проекти, що їх емоційно захопили, без вихідних і відпусток, забираючи моє життя на безглуздя!

А от їй зараз захотілося свідомо віддати частину свого життя!

Мої 10 років війни – з 2 березня 2014 року, дали дивну суміш почуттів, коли на мене навалилася змореність та розчарування, хоч за мною стояла назва-нагорода «Залізний». Але ця війна звела з Нею!

Зараз Вона, уві сні-дрімоті, не пропонувала щось з ентузіазмом мені робити – вона просто розповідала з захопленням!

А я сидів підперши голову руками та розмріявся!

Давно вже не мрів, як вже давно не сидів спокійно, зараз нікуди не поспішав – час немов зупинився, та бажалося так просидіти довго-предовго! Відчув, всім тілом, як увесь світ відійшов на край – за обрій; як я відгородився від усього світу!

Я мріяв її слухати вічно, віддавши за це частинку свого життя, що залишилося – щоб насправді зажити!