Поки спроба.

Я не знаю з чого почати – початок завжди у мене не виходив, як, схоже, не вийшов з мене ? (письменник).

Але писати я не покинув, проходив різні етапи, бажав заробити гроші та змінити заробіток, а коли зневірювався заробити – писав для себе.

Але писав!

Як і брав великі перерви, що для письменника неприпустимі.

Війна, як для мене, повинна була початися раніше.

Може в 2012 році, коли я написав «Український легіон», і коли мені було 37 років.

А може раніше, коли я ще не просрав своє життя на базарі, від якого я й написав цей «… легіон».

Але тільки з війною я став впевненішим.

Я писав третій свій роман, а «Український легіон 1» був для мене третій роман, – як протест, оскільки попередні два принесли розчарування. В романі «… легіон» я доводив криком, що я теж чогось вартий.

Він так би й залишився криком лузера, в англомовному значені loser - невдаха, той, що зазнав поразки, а в російськомовному значені лох. Але мій герой Володимир Лаврик, якого я назвав на честь себе, щоб вголос довести суспільству своє нелоховство, чи нелузерство, - зажив своїм окремим життям так, що я почав вірити в деякі речі, про які в голос не кажуть.

Це фото Григорія Чижевського давно ходило в обігу, але Володимир Лаврик так і залишався на світлині (фото на сучасній українській мові) «невідомим старшою», до моєї вигадки, й чи то розквітла в повній красі наші науки, чи то й справді він існував. Є таке явище у нашої української наукової школи, не без запозичень у радянської, як показувати свою результативність від західної школи, як переписувати у попередників перекручуючи речення, аби не показало плагіат. І, може, а може не може, наші українські вчені переписали у мене, з художнього твору про старшину.

Але хто тоді читав мене?

Ніхто!

От пищу, а вже сам вірю в реальність його існування, чи радше вірю про існування машини часу, що мене перенесла в часи Перших змагань.

Але, погодьтесь зі мною, це маячня!

Машини часу не існує!

То тоді хто правий?

Хтось же правий! Може так статися, що я помру, а тільки тоді з’ясують.

Я вже знаю, що мешканці України, за рідким виключенням, знають історію її, коли більшість не знає. І навіть за кордоном більше знають про нас, ніж ми самі!

Думаю, що негативна моя думка була про «Український легіон 3».

Це я назвав «Спроба» – оскільки може це не мати продовження.

Сьогодні я бажав розповісти, але всі тікали від мене – я зневірився. Вже сідав писати зневірившись.

Раніше я був наївніше, писав за раз від 580 до 1500 слів за раз, а зараз стимулюючий алкоголь не допомагає!