Перший текст.

Присвячується Лицарю ордена Залізного хреста, учаснику Першого зимового походу Армії УНР сотнику 3-ї гарматної бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР ЛАВРИКУ Володимиру та з нагоди 102 річниці закінчення Першого зимового походу – від Лаврика Володимира офіцера 155 окремого батальйону територіальної оборони та оборонця міста Суми.

В березні 2022 року, коли я пішов знімати гроші в банкоматі «Приватбанка», розбалакалися з підполковником поліції. Я сказав, що є дипломованим істориком-магістром. Він зрадів, що я опишу правдиву оборону міста Суми з 24 лютого 2022 року.

Тоді ця ідея мене налякала.

Коли я був в зоні АТО/ООС, я відновив писати книги, що покинув. Результатом моїх недоспаних ночей став «Український легіон 2». Можете перепровірити, це моя найгірша книга. Ніколи не думав, що напишу вже третій «Український легіон». Думав, що цикл «… легіонів» у мене закінчився, оскільки, чесно писав, і тому мені стало образливо, що читачу не сподобалося. Але цей Володимир Лаврик мене не відпускав. Та й хлопцям я дав обіцянку, що не буду писати про сучасну війну, вони боялися, що напишу доволі неприємні речі про них. Чесно, писати про них нічого немає поганого, але обіцянку дав.

Потім поступив вчитися на вчителя історії, магістра. Більш детальніше дослідив цього старшину Лаврика Володимира. Якось стало образливо вже за нього! Людина була причетною до розгрому Мішки «Япончика» і Григорія Котовського. 4-5 травня 1920 він був серед тих небагаточисельних, хто виніс бойовий прапор 3-ї залізної дивізії УНР, копія якого відкривав парад на День незалежності 2017 року. Він пройшов весь Перший зимовий похід, тому був призначений в раду з нагородження, з легендарними полковником Чижевським и хорунжим Шури-Бури, тих, що пройшли цей похід. Лаврик, до речі, не легендарний. Та й передача бойового прапора новій 2-гій дивізії, куди влилися залишки 3-ї Залізної дивізії, генерал Олександр Удовиченко вважав не є підставою для перейняття назви. Він писав, що тільки те, що він формував, і було причиною перейменування, а не люди, що зберегли прапор.

Мені ще стало образливіше, що у мене не склалися романтичні стосунки з дівчиною з 28-ї окремої механізовано бригади імені Лицарів Зимового Походу. Мені не стільки вже мало років, а я ще сам. Тому відверто, дуже образився. Але мій герой був закоханий не в Настю Литвинено, а в якусь Олену, що згодом стала Лаврик. Мій герой, схоже був, доволі малокомунікабельний, на світлинах студентів Української господарської академії в чеському місті Подєбради його не було, але була окрема світлина Олени Лаврик з сином, що там не навчалась. Схоже тому Лаврику поталанило!

Але це не мало аргументів для написання цієї розповіді.

В основному спонукала неочікувана похвала мовника Арестовича, де він розповів, що сумська бригада територіальної оборони утримала місто Суми і розшилися межі району оборони.

Але брехня, що сумська бригада територіальна оборона, у складі двох батальйонів, це зробила. Були ще хлопці з 81-шої окремої аеромобільної бригади, що двома самохідними артилерійськими гарматами 2С9 «Нона» та двома БМП забезпечували посилення ТрО (територіальна оборона). Чесно, коли бригада ТрО переходили на Рух національного спротиву було важко дивитися в їх очі, ми немов зраджували їх. Але нас навчали для партизанки, у нас свої методи, боротьба з колонами забезпечення та окупаційними гарнізонами, а не з колонами важкоозброєного ворога.

Дяка цим мужнім хлопцям, з 81-шої окремої аеромобільної бригади!

Але все по порядку.

Я прийшов до батальйону ТрО Сумського району четвертим. В моє завдання входило розвернути батальйон на випадок війни до штату військового часу. Тому я сприйняв задання як фантастику до кінця лютого укомплектуватися резервістами на 50%. Ніч не спав, знав, що не виконаємо.

24 лютого 2022 року батальйон не був розвернутий на штат військового часу.

Зранку всі виїхали отримувати зброю до Сум, я в складі групи персоналу був в пункті постійної дислокації, де повинен був прийняти поповнення. Приїхав тільки один автобус, який після проходу російський танків, уїхав. Було поспіхом зібрані документи та рух на Суми.

Ми поїхав полями, в хвості російсько колони з вантажівок, що замикало БМП. Коли ті почали розвертати блок-пост в смт Косовщина, змогли обійти через Косовщинську птахофабрику.

Вже до батальйону приходили добровольці, де по записуванні їх паспортних та військового квитка даних вже видавали зброю. Вже ввечері два батальйони ТрО могли виконувати завдання за призначенням. Це було зайняття кругової оборони та розвідки. Приблизно о 4 годині ранку було прийнято рішення передислокуватися в приміщення 27-мої реактивної артилерійської бригада ім. кошового отамана Петра Калнишевського, де особовий склад зміг перепочити.

25 лютого постійно приходила інформація, що на нас рухається колона російський танків. В обід керівництвом було прийнято рішення відступати до міста Лебедина. Але різко прийшов наказ мешканцям Сум переходити на Рух національного спротиву. І сумчани розосередилися по місту.

Я ще 24 лютого заїжджав додому і узяв цивільний одяг, бо до цього було нездоровий ажіотаж про підрозділи територіальної оборони, де, не ледве, основне бойове завдання – це партизанка. Тому ще в військовому містечку переодягнувся в цивільний одяг. Вже не пам’ятаю подробиць, в якому порядку пересувався від схронів та додому.

Додому я побіг, бо думав, що буду переховуватися в схроні, побіг за їжею.