Розділ 27. Так чому програла Українська держава під проводом Стрільця С. А.!

Знали в оточенні Стрільця Степана Андрійовича про існування Патрулю часу? Знали. І більше, готувалися до зустрічі з ними.

Але, скільки ти перекинеш пристроєм часу всього, коли той пристрій потребую великих потужностей? А тим більше, коли на початку 20 столітті тих потужностей нема, бо ще не відбулася радянська програма ДЕЕЛРО (рос. ГОЭЛРО - Государственная комиссия по электрификации России) - Державна комісія з електрифікації Росії, перший загальнодержавний перспективний план відбудови й розвитку економіки РСФРР, що занепала внаслідок громадянської війни 1918-1921 років та націоналізації всієї промисловості,на основі електрифікації. Електрифікацію розуміли як технічну реконструкцію економіки на найновішій електроенергетичній основі. При його розробці найбільша увага фахівців приділялася Південному економічному району, до якого входили як відповідні території РСФРР, так і землі УССР без урахування кордонів між республіками.

План ДЕЕЛРО, розрахований на 10—15 років, передбачав реконструкцію старих і побудову нових 20 теплових електростанцій і 10 ГЕС потужністю 1750 тисяч кВт-год, що разом мали виробляти 9 мільярдів кВт-год електропотужностей, накреслював створення важкої промисловості, широке будівництво залізниць, розширення посівних площ, підвищення врожайності земель і масове кооперування селянства.

Електровиробництва мали стати основою промислового розвитку певного значного промислового вузла чи району. Від цього й назва — ДРЕС (Державна районна електростанція). У Південному районі за планом передбачалося збудувати електровиробництва для виробітку 560 тисяч кВт-год електропотужностей, найбільше — на Придніпров'ї та в Донбасі.

За планом ДЕЕЛРО в Україні передбачалося будівництво 9 електровиробництв: Штерівської, Гришинської, Лисичанської, Ізюмської та інших. З планом пов'язаний початок широкого використання водних запасів, планувалося спорудження Олександрівської (знаний як Дніпрогес) потужністю 200 тисяч кВт з подальшим її розширенням і Бузької ГЕС, будівництво електровиробництв, які працюють на доменних і коксових газах, комбінованих з вугіллям: Петрівської, Юзівської, Макіївської. Потужність запланованих електровиробництв мала становити 1 міліон кВт.

Планувалося об'єднати після відбудови та спорудження в єдину систему 24 електровиробництв заводів і шахт, збудувати ДРЕС у Лисичанську, Гришиному (знану як Красноармійськ), звести Запорізьку ГЕС (Дніпрогес) на Дніпрі потужністю 200 тисяч кВт з подальшим її розширенням. За планом передбачалося на базі енергії Дніпрогесу будівництво заводів із виплавки алюмінію та виробництва якісної сталі, збільшення в 10 разів порівняно з 1920 роком видобутку вугілля, здійснення випуску машин для металургії, паливної індустрії, сільського господарства й транспорту.

У квітні 1921 року створено Комісію з електрифікації України. Реконструкції за цим планом підлягали металургійна й хімічна промисловість Донбасу, залізниця Петроград—Москва—Харків—Юзівка з перетворенням її на потужну магістраль з наступною електрифікацією, передбачалося створення наскрізного дніпровського водного шляху Київ—Херсон.

Та й в 21 столітті не так вже багато було потужностей. Так всі, ті що вгорі перерахував, електровиробництва були, але зайвого не було. Не було можливості забрати потужності від приватних підприємств, від населення.

Тому перекидали в першу чергу людей, бойову техніку.

Й якщо Вкраїна самотужки докладала зусилля мати власну історію, маючи слабкі економічні м'язи, забажавши використати останню вдачу на існування, то ворог був сильним, так, це були колишніми колоніями, США колонія Англія, а Росія й не розберешся вже під ким була, але та коротка історія робила їх агресивними до старих народів.

Те товариство, що з Стільцем пішло на військове протистояння, добре знало, що більше засобів, для збереження Русі, нема, це як на останок необміркований вчинок викликаний розпачем. І те, що при початку все йшло з перемогами, однаково, привело до очікуваного результату, що в кінці листопада 1919 року Дієва Армія перебувала в “трикутнику смерті”. Ну й що, що знали як зробити й що для перемоги, але чогось русинам не вистачало, що було в данеліан.

Знало товариство, що слабке запілля й знищує Україну. Вони з само початку почали будувати господарство, або як кажуть греки, зайнялися втіленням законів житла, або економікою, бо οικονομική, від οίκος – житло й νόμος – закон.

Але хто знав, що недолуге втручання росіян в ту історію їм йшло на користь, які також забажали виправити історію, надавши допомогу Денікіну, надивившись фільмів про білий рух. Хроноспецназ 23 століття забажав перемоги білого руху, тому надали допомогу Денікіну, яку тільки змогли, замінивши свідомості й Денікіна, й його офіцерів на своїх оперів. Чомусь росіяни забули, що й в тій історії війна між Петлюрою й Денікіним допомогла перемозі “червоним”, бо ця упертість, про не визнання права українців на власну мову й культуру, штовхнула білих на війну з тими з ким можна було об'єднатися. Й в цей раз протистояння з Денікіним знекровило Дієву Армію, і в тій стороні вже не було сил воювати з “червоними”, що в тій.

Українці тримали свій “трикутник смерті” чогось вичікуючи, між польською армією, яку забезпечував Патруль часу, між відступаючої ЗСПР і Робітничо-селянською червоною армією. Протрималися грудень 1919 року, й січень з лютим 1920 року, від ним відішли “білі”, що ще огризалися в Криму, їх обійшла польська армія Юзефа Пілсудського, 7 травня 1920 року оволодівши Києвом, таким чином, з одного боку відтіснивши “червоних”. Вдача поляків була закономірною — їм відкрито допомагали підрозділи Служби часу об'єднаної Європи.