Розповідь сотника Лаврика.

Не встигла прилетіти Інна, як прийшов наказ приймати Антона Криценка. Знову вогняні точки приведені в стан бойовий і ми в обладунках повпіхів з роботами піднялися на поверхню болота.

Кошовий отаман Криценко одразу зібрав нараду, питав про подальші дії. Відверто, я хотів страшенно спати, я не звик до такої роботи, в такій швидкості. Він питав, я відповідав, я ніколи не любив коли мене розпитували, так і тут заводився, мене дратувало, що серед ночі нарада, та завалювали питаннями. Й я не витримав:

- Що Ви від мене хочете, ну не маю я розпорядку подальших дій. Все своє життя чіпляєтесь до мене, де твоя мета, звинувачуючи мене, що часто змінюю думку. Все своє життя з'ясовую, що можна зробити, а що зробити буде не доцільно. Аби я міг вивести повпіхів на бій — я б Вас не запрошував, сам почав війну! І взагалі, я хочу спати! Що за дурна звичка наради проводити, коли голова працює саме гірше, а ми тут вирішили прийняти рішення. Якого дідька! От виспимося й завтра на світлу голову будемо приймати рішення.

А ті переглянулися якось дивно, немов я зробив якесь святотатство.

- А ти що усе створив — висипаючись? - здивовано спитав отаман.

- Що, а якось можна по іншому? - не довго думаючи відповів.

- Так, ми вже давно забули, що таке природній сон!

- Так, Володя, - озвалася Інна, - отаман правий. Ми давно не спали по-людськи, ти може не знаєш, але ми програємо.

- Так от, якщо залишили мене головою загону, - забув сказати, Криценко приїхав до нас в якості спеціаліста, поклавши на мене керівну роботу, - слухайте мій наказ. Ідемо спати, а зустрічаємося о 10,00 завтра.

- Там наші воюють, а ми спати.

- Нічого, ми ще не програли. Я воюю по-іншому. Наказ зрозумілий?

- Ну дивися, сотник, відчуваю, що ти робиш велику помилку, - якось отаман ще тримався зверхньо до мене, - але як скажеш.

Всі пішли спати, Інна, до речі, не виявляла бажання кидатися в бій, після перебування у мене рівно добу. Та й отаман, після поїзди по моєму виробництву, швидко прийняв пригнічений вигляд, зацькованим поглядом все оглядаючи, за обідом сидів мовчки, обмізковував.

Тому в другу половину дня в нас була нарада, питання, як відпрацьовувати роботу такої кількості бойових роботів і чи є необхідність робити інші роботи. Мені, наприклад, було найлегше зробити нові засоби, тільки устрій треба знати. Нападпіх треба, та будь ласка, грабіжник, і це не утруднення, та будь-що я вам нароблю, РБО, облоговий панцерник, Перун, та й літаючи засоби, чи козак, Упирь з Горинем, я вам не тільки зроблю, а й виведу нагору, тільки вибачте, не зможу захистити. Одним повпіхом зараз можу керувати, а якщо надасте пристрій часу, то й в бою зможу виправляти розпорядок бойового робота. Та тільки, наскільки за один бій я постарію?

Так і вирішили, що не будемо себе більше відкривати зв'язком з булавою, будемо на місці вчитися. Нам був потрібен маленький бій, щоб отримати перший досвід самостійності бойових роботів, для виправлення їх розпорядку. Бо там на Великій землі роботами керували, хоч і на відстані, але живі люди, тобто людей було більше, ніж тих пристроїв. А у мене навпаки, і це чомусь, подобалося отаману Криценку, він же й вирішив продовжувати мої дії — не підтримувати зв'язок з булавою, щоб ворог не мав доступу до данних про нас, там і де ми, які маємо потужності, скільки в нас чого. Новини ми правда отримували, але як й усі, через доступні засоби роз'яснення. Розвідка, зрозуміло, в нас своя з'явилася, за цим і надали мені сотника СБУ Інну Коваль.

Для подальшої розповіді треба розказати яку кому ступінь участі було надано. Мені, при відсутності певного бойового досвіду, все-таки треба братися за військові справи, бо господарська діяльність була налаштована, так, ще доведеться втручатись, але менше ніж в військову. Спочатку нам всім доведеться керувати бойовими роботами, а вже пізніше, як доб'ємося певної самостійності роботів, то кожен займеться своїм ділом. Поки на відстані будемо керувати, в подальшому залишаючи нагляд і в потребі виправлення розпорядку. Сотник Коваль — розвідка, уся, яка для нас можлива. Кошовий отаман Криценко якраз і виправляв, а в деяких випадках, і створював нові розпорядки для роботів, більше за усіх займаючись роботами. А я був винен це все зводити до купи, тобто вибудовувати нашу роботу, але це не означає, що я не буду приймати участі в налагодженні роботи бойових роботів. Всі прийняли той розпорядок, вбачаючи в моїх словах правду, 8 годин робимо, 8 годин відпочинок і 8 годин сну, зрозуміло, що ті 16 вільного часу ми стискали пристроєм часу в непомітну хвилину для зовнішнього глядача, бо в мене були необхідні потужності. Чому так радів отаман, що вперше ми, українці, будемо використовувати так пристрій часу багато, практично в усьому: в відпочинку й в роботі - коли була потреба зупинити час?