Розділ 20. Розповідь голови повстанського загону “Сіверець” чотаря Лаврика В. В. Вєльє.

Невеличке село, а в далечіні було велике Іванівське, приховане деревами й густим туманом. Поглянув на зап'ясток, горів зелений вогник, все добре. Все йде за розпорядком. Все село відрізано від світу, туман поглинув Вєльє. Його проковтнув мій туман. Все, всі, хто перетне межу, будуть затримані моїми повпіхами, війна на дворі, для тих хто забув!

Старий, що узяв на себе відповідальність за село, збирав усіх. Скільки прийде мене не цікавило, я не поспішав усіх селян повідомляти. Хто не чув - не вийде з теренів Української Народної Республіки.

- Я Ваш голова, село Велье с этого момента входит в состав Украинской Народной Республики, - почав я промову перед селянами. - За украинским устройством, Велье — чотове село. Украинское законодательство с этого момента действует на территории Вашего села. Все мужчины будут призваны в ряды Действующей Армии с 18 лет до 60 лет.

Чотарь Коваль цього не чекала, була щось сказати, я підняв руку, вказавши помовчати. А селяни забухкотіли, їм це, зрозуміло, не подобалося.

- Украина общественный край, само слово в названии республика с латинского переводиться как общественный или общенародный. Дальнейшая жизнь зависит от Вас, необходимо избрать селыщного голову и уже с ним Вам предстоит решать вопросы, а я буду работать с Вами через него. А пока, пока Вы не выбрали голову, я беру временно заботу за Вас.

Щось казали селяни, я їх не чув, не цікавила мене їх думка зараз, а ось чотарь зблід.

- За украинскими законами все, кто получат в месяц меньше 100 грывень, получают помощь от республики. Зная Ваше катастрофическое положение, я вынужден в короткий период узнать - какова каждой семьи месячная прибыль и до недостающего уровня выдать необходимое. Медицинская помощь бесплатна. Образование также бесплатно, все, кто не получил обязательной среднего образования, будут учиться. В Украине все должны иметь образование не ниже среднего.

Зрозуміло, що я брехав, я собі це дозволив, бо знав — це мої останні години, чи дні на цій посаді, тому не обтяжував себе знанням українського закону. Але я чув як добре брешу, що це схоже на казку. Але, як це не дивно, я зараз казав те, як я думав робити, поки я при владі.

- Богатые будут платить большие налоги, действуют нарастающие налоги. А бедные освобождены от уплаты, и только будут платить налоги - если заработок выше прожиточного минимума, но и то меньше богатых. Но и мужчины, забранные до украинской армии, будут получать оплату. Ну все, до работы. Сейчас, все по очереди подходят к поручику Службы Безопасности Украины Инны Вячеславовны Коваль.

Я звільню читача від дрібних розповідей: як люди проходили облік, поки записували як звуть, з їх слів. Був задоволений, бо Інну я навантажував роботою, щоб вона за роботою не могла й подумати про щось інше. Їй треба було спочатку, створити основну відомості на кожного, потім надати необхідні дані, перевірити, в нас був пристрій часу, можна прослідкувати кожного життя, й нічого, що потужностей брав багато, це того було варто, щоб Інна не плуталась під ногами. Чоловіків було мало, давала взнаки мобілізація комуністів, всього десять. Повпіхи перевірили все на наявність зброї, котру одразу вилучали. А я вже після розмови відправився до голосеру, керував через пром.

Першим ділом поспішав зробити сховища, щоб мої люди могли вибратися з води. Нас 16 й ще 10 селян, а сховище могло вмістити тільки 8 чоловік. Треба було таких збудувати чотири. А після можна збудувати 6 ЗБР і одразу кинути на зведення переробника повітря. Кров з носу, але треба як найшвидше збудувати винахідницьке поєднання, щоб робити набої, а там вже якось легше. Цією послідовністю я займався з Устимом, бо вже не так в мене вже часу достатньої, я вказав що треба робити, хоч і прослідкую виконання, але виконувати все ж іншому винахіднику приходилося.

Повпіхи, кухар, лікар й уповноважений поки виконували усні накази, хоч і дотримувалися старого розпорядку, але та послідовність багато приховували, тільки зараз став мій задум зрозумілий. Треба було узгодити подальший розпорядок, затвердити й за ним діяти. Тому й викликав хорунжого Палемістіса. Спочатку: переглянути все те, що відбулося на запису, зробити розбір наших дій, заслухати його думку й прийняти новий розпорядок. Палемістіс одразу звернув увагу на туман, запропонував якось це й нам зробити. А справді ідея гарна, тим більше що торф, якого у нас було багато, якось треба було спалювати, щоб отримати потужності. До цього я хотів потужності з торфу забирати, як в тілі живої істоти, але був змушений визнати примітивне спалювання за краще.

- Чотарь Устименко, - я зв'язався з винахідником, - нам треба як найшвидше змінити видобуток потужностей з торфу. Нам потрібна завіса, щоб приховати нашу присутність в селі, тому будемо спалювати вогкий торф. Для виконання цього наказу я Вам підпорядковую усіх повпіхів, Палемістіс вже ознайомлений і попередив свій особовий склад. Треба розподілити відведення диму на ділянках, які вам вкажуть повпіхі. Зрозуміло?

- Так.

- Виконуйте.

Й вже вимкнувши пром, знов звертався до Палемістіса.

- Чотарь, - я дійшов до своєї ідеї, - один козак на один повпіх це багато?

- Ви що хочете посадити за повпіх селян?

- Ні. Я хочу щоб кожен вже перестав гратися.

- Тобто?

- От дивіться. Зараз ми не можемо створити нових повпіхів, але це тимчасово. От ми посиділи, підрахували, й виходить, що завтра в 13.12 дня ми можемо будувати повстанську основу. Ви розумієте про що я кажу?

- Якщо я не помиляюся, існуючі будуть забезпеченні усім необхідним і ми переходимо до розвитку. Так я зрозумів?

- Молодець, все так. А якщо ми можемо розвиватися, то питання, як ми будемо це робити? Ми узяли заручників, тих, яких немов узяли до лав нашої армії. Навантаження збільшилося, вже не тільки Вам треба охороняти роботу винахідників, але й утримувати захопленні терени. Й це не зупинка, бо як тільки про нас взнають, то кинуть наявні сили на знищення нас.