Розділ 12. Розповідь вершника ЗБР чотаря Лаврика В. В. Перші бойові завдання і Бронзовий Хрест.

10 березня 1919 року після теорії, ми засіли за обчислювачі й вчилися керувати ЗБР, поки в уявному світі. Відверто, я був розчарований у власних силах, таке навантаження, й це була обчислювана гра, що не було більше сил ні на що, вечеряв як в тумані, а потім йшов й одразу засинав. Стільки нового, що голова під вечір не то що боліла, а просто вже не працювала. Чомусь в середині так солодко боліло, я зневірювався в власних силах, дивлячись, що в моїх одновояк виходило краще, відчувалося краща до цього їх підготовка. Та я пам'ятав слова полковник Подоляги, завдяки якому я потрапив сюди. Тому перший виліт відбувся без мене, зрозуміло, завдяки самим низьким успіхам серед курсантів.

Але до перших вильотів на бойові завдання у нас було багато роботи на землі, 1-му Повітряне-рухомого полку: спочатку це очищення землі від пеньків, потім планування землі й зведення споруд за допомогою ЗБР. Це було перше навчання перед такою ж роботою, тільки вже на полі бою. Ми звели підземні приміщення для усіх роботів і злітні майданчики.

Вже 25 березня в вівторок о 8 ранку перші загоні вилетіли, тільки залишивши резерв, в якому я й був. До цього дня ми дня вже тиждень не будували, нам привозили матеріал, а ми вчились його переробляти.

Важко розповідати про навчання, тим більше, що навантаження було настільки велике, що я чомусь думав, що нічого не запам'ятовую. Єство (фізика), вміплавук (хімія, вміння виплавляти крицю), вище числове знання (математика), нарисний землемір (нарисна геометрія), основи розпоряджень (основи програмування), АПіЦС (архітектура промислових і цивільних споруд) і так далі. Але я помилявся, все зводили докупи, усі знання які нам знадобляться, мабуть, нам показували де знайти необхідні данні.

25 всі вилетіли, куди й з яким завданням я не знаю, то була таємниця. У мене було своє завдання. Рівно о 8 годині ранку я отримав наказ виконувати розпорядження робота, з тієї години він ставав моїм прямим керівником. Ввечері я отримавав оцінку за свої дій від робота-вчителя. Спочатку робот мене водив по табору, ми відпрацьовували взаємодію з працюючими на теренах, тобто з охороною, як перетинати певні ділянки. В подальшому мій ранок й служба з цього починалися, що я усім чатуючим набридав показовим проходженням через них, як на параді. Той робот починав викликати у мене посмішку, жива людина вже б давно образилася на наше глумливе виконання, а той тільки виправляв де й як я помилився. З того й глумився, що я бешкетував, але в повному дотриманні всіх усталених порядків.

І першим моїм завдання, це налагодження на межі з табором, в лісі, існування мої особистої ділянки, на підходах до якої я повинен був влаштувати чатову службу. Я бачив - не поспішали мене долучати до роботи.

Я повен був зробити розвідку ділянки, ох, скільки я тоді понаписував паперів, але добре було те, що я не ризикував своїм життям. Отримував накази, які спочатку відпрацювавши в уявному світі обчислювача, а вже потім втілював в життя. Скільки робот мене змушував проходити навчання на обчислювачі не пам'ятаю, але поки не вкладався в його взірець він не давав добро на виконання. Я тільки мав одну версію - що я був не так вже потрібним на передовій, тому й хотіли вишколити за своїм взірцем. Та хай що хочуть роблять, думав я, тільки не відправляють назад, та ще я не палав бажанням стати героєм, мені так подобалося.

Зрозуміло, що спочатку я понаставив чати в тому лісі, які нічого не охороняли, але яких я контролював і вимуштровував на ту службу. Потім з'єднав чати ровом і насипом, тобто рив як екскаватор. Той робот і на ту роботу поставив взірец, який я був винен виконати. Вчився я робити завдання, розпорядок до виконання, за яким і діяв. Ця військова служба мені дуже нагадувала те, чому вчили в інституті, я не помічав різниці в моїх військових наказах з паперами цивільними. Й тільки коли я налагодив чатову службу й зробив відповідне обмеження табору, я почав розчищати ділянку табору.

Ліс тут складав, і пеньки також, на теренах своєї ділянки.

Потім розвідка ґрунту, з яких прошарків. Знов отримання “бойового” завдання, знов відпрацювання в умовному світі. Можна було сказати, що я жив в уявному світі, не переходячи до виконання в дійсності поки не виконував з необхідним результатом там. Моє завдання було - створення незалежного від постачання ззовні промислового осередоку постачання військ. Це мені нагадувало комп'ютерну гру “Травіану”, за однієї відмінності, поки не нападали на мене, але це було згодом, коли я навчився виконувати необхідні кроки.

Я розрив цілу каменоломню, спочатку висвердливши глибоку дірку для отримання тепла Землі й відповідних потужностей. Тільки зараз почав вчитися безпосередній винахідницькій службі.

На той час моїм завданням навчитися найкраще розділяти сполуки: туди залізо, туди вуглець і так далі. Ранок - вчуся чатовій службі, під наглядом робота-вчителя, потім виправляю помилки своєї чатової служби, граюся в умовному світі, далі - сам приймаю рішення як розвиватися (створюю розпорядок), отримуючи поради й необхідні знання від робота, знов перевірка чатів, робота в каменоломні,й вже це закінчувалося - заповненням моєї “заліковки” й кропіткий розбір гри й виконаної роботи, з подальшим відпрацюванням розпорядку на наступний день. Комусь ця робота була дуже важкою з-за рутини, але я таку полюбляв, хоч і засинав дуже змореним, коли ввечері лягав спати.

Я складав в купи - купа з кремнію, купа з заліза, створивши різні купи - замість звичної чорної української землі. Навіщо? Ніхто не забирав собі. Але робот мене вишколював.

Я вдруге за цю війну відчув запал. Немов в моєму житті з'явився чаклун і виконав потаємне бажання, якого я й сам пояснити не міг, не знаючи чого насправді бажаю. Я кожен день йшов від перемоги до перемоги, кожного дня я все краще й краще виконував завдання робота-вчителя. Розуміючи, що якби я тоді похвалився живій людині, то обов'язково почув відповідь - що невже, це ти сприймаєш за високі досягнення, тоді як, я це виконую з легкістю й без навчання. Цю впевненість міг дати неживий крицевий робот - якому не відомо як казати компліменти, й будь яку іншу емоційну підтримку, - він просто показував мені можливий розвиток, якого я, чомусь, домагався не насилуючи себе.