Розділ 10. Розповідь курсанта Лаврика В. В.

"Как закаляллась сталь" - "Як залупилась железячка". Ария Ленского по украински - "Умру ли я дрючком пропертый!". "Пролетарии всех стран соединяйтесь" - "Голодранцы усих краёв - сбирайтесь до кучи!". "Тише девушка" по украински - "Ша бля"

Владимир Печерский http://otvet.mail.ru/question/21174997/

Ну может быть для украинца благозвучнее свои слова, не иностранные. Для нас же тоже удобнее говорить "вертолёт" , а не "геликоптер". Что то приживётся, что то отомрёт само сабой. Нормальный ход истории.

Воин http://otvet.mail.ru/question/21174997/

Знаете о чем тут речь? Дело не в смешных словах, которыми заменяют привычные. Понятно что со временем все устаканится и они будут звучать так же привычно. Дело в том что не надо доводить самостийность до абсурда.

Александр Авер http://otvet.mail.ru/question/21174997/

Тема форуму: «Задорнов сказал, что на Украине из-за патриотизма отказались от русских и иностранных слов.»

Нагороди отримували з рук Головного отамана.

Я після урочистостей попрощався з хлопцями просто – пожав руку, й розвернувшись пішов до вояків, котра мене чекала. Вийшов з будівлі палацу, сів в машину, на заднє сидіння, а мої речі поклали в багажник вже СБУ-шник. СБУ везло мене в таємний навчальний заклад “Рован”. Вже переодягнувся в повсякденний однострій, який нагадував чорну робу, склавши парадну форму й сховавши до кращих часів, хоч мені сказали, що у мене буде скоро інша парадна. На мені були просторі чорні штани, які прасувати не треба, щось схоже на шаровари, а скоріше на робочі, чоботи з шнурівкою, в народі «берци», суконий короткий каптан з стоячим коміром і підперезаний шкіряним ременем, а на голові чорна суконна вершниківка, більше знана як пілотка. І тільки ромби на рукаві і на комірі якось виділяли від спецівки, але я й не збирався кривитися, мені одяг подобався, практичний, тим більше мене виділяв серед інших курсантів. Нас винахідників (інженерів) поки було небагато, але всі чомусь нас вважали за спецназ, ми своїм чорним одностроєм вводили в оману курсантів в синіх і зелених шароварах з такими ж вершниківками. Та ще й моя сова на комірі дивувала, питали, чому сова, не так як у всіх, відповідав - «нічні роботяги», уникаючи подальших розпитувань. Може наша небалакучість, а може посилена наша охорона, але багато гадали, що ми спецназ.

Ввечері 8 березня 1919 року я вже був зарахований в курсанти й оселений в гуртожиток. Я зайшов в кімнату, коли все вляглося, всі ці промови, скинув одяг і ліг спати, а ще не було й 19 годин, хотілось чомусь спати. Сусіди мої кудись пішли, були в захваті. А мені банально хотілось спати.

Як я казав раніше, після того як з’ясувалося, що я займався контрабандою, боявся, що не потраплю на навчання, але обійшлося. Вдача пролітала поруч, показавши тільки хвоста й я не розгубився, схопив її залізною хваткою, поки тільки за тонкий кінчик, і вже впевнено просувався далі. Тоді, 5 березня, полковник Подоляга запросив до себе. Сидів він за столом, тримаючи руки на моїй особистій справі. Не підвівся, не поздоровкався, одразу почав:

- Поталанило тобі чотарь! Це ж треба щоб так все збіглося.

Мені такий тон не подобався, щось насторожувало. Ще зовсім нещодавно він хотів щоб я пішов вчитися, а тут вже йшло проти його бажання. Чому він зараз не хотів, щоб я пішов вчитися?

- Скажу відверто, якби ти чесно пройшов, я тільки радів. А так, просто, взяли тільки, що нікого запросити. Я здивувався, коли взнав, що на бойову техніку швидко набрали курсантів, а ось на будівельну ніхто не захотів.

- Я що застарий?

- Та ні. Але і це дивно. В 37 років ти здоровий, хоч у космос відправляй, тільки зір змусив засумніватися. Але мені соромно, я відправляю людину без досвіду. У тебе відсутні будь-які знання за майбутнім фахом. Я ніколи не зустрічав, щоб у людини булу так мало знань. Як ти з червоним дипломом закінчив університет?

Стара пісня почалася й чого це всі чіпляються. Що вперше бачите людину з доброю короткою пам’яттю? Ти що, моєї справи не читав? Там же написано, що шкільних знань не маю! Зате я швидко навчаюся, хоч і швидко забуваю, практика мені треба, щоб запам’ятати.

- Я в школі практично не вчився. Подивіться в мою справу.

- А як же ти вчився на відмінно в університеті?

- А отак і вчився - без шкільних знань.

- Тобі казково поталанило! Це ж треба, старшин не вистачає в інженерних військах. І головне, їх не можуть нам дати, бо їх досвід конче потрібен. А тут ти, у котрого конфлікти з підлеглими не дають нормально працювати й котрий нікому в Дієвій Армії не потрібен. Мовляв, забирайте, але не присилайте назад. Як ти спромігся людей мобілізувати на збройний опір, я не розумію? Людей не поважає. Це не тобі треба ту медаль, а тим хлопцям, що не захотіли образ показувати в скрутний час, і воювали поруч. Так і знань для техніки не вистачає, впритул пройшов. Тай і то не відомо, бо з гетьманського штабу подзвонили й наказали. Ти розумієш, наказали, це не ми відібрали тебе. Я відверто, сам був від тебе взахваті, бо герой, не злякався, дав бій. А як ближче познайомився, зрозумів, чому на базарі ти торгував, бо ти ні з ким ужитися не можеш, всі для тебе погані, й тільки ти розумний, дисциплінований! Іди, й щоб не потрапляв мені на очі, мені соромно, що ти один підеш вчитися. Моя воля, я б твоїх хлопців направив, але: у одного нема освіти, у іншого не профільна освіта, а третій не має права на старшинське звання. Як якась змова. Іди герой. Шкода, що газети зробили з тебе героя, й так зарозумілому дають зайвий привід вважати вище за усіх.

Він протягнув мені бланк, так і не підвівшись. А я поспішив піти, приховуючи своє задоволення. Наступні дні я з хлопцями мало бачився, тільки на муштрі й бачились. А так весь час приділяв підготовці до урочистостей нагородження, то примірка, то інша організаційна робота. Я чекав покинути козаків, вже й сам не пам’ятаючи з чого наші конфлікти почались. Вони своє діло зробили, але й я з ними намучився.