Розділ 9. Перші кроки.

Я ще не розумів: у полоні примар, чи все ж прийшов до тями. Я відчував, що мене годують, дають воду, але не був впевнений, що я сприймаю оточуюче як є. Образи такі чіткі, й які на мене обрушували яскраві переживання, які виринали з туману й уходи туди. Ні, я ще не прийшов до тями, але я живий. Зараз хвилювання не давали мені спокою, я страшенно боявся, що все втрачено, що у мене заберуть моє друге крицеве серце, яке повинно бути в правій руці. Вбачалося, що приходили мавки і видирали його з моєї долоні, ножем перерізали нерви, кровоносні судини і те що нас об'єднувало. Я боровся, боровся за своє крицеве серце, в власній уяви воював з тими дівками що хотіли моєї смерті. Скільки я боровся я не пам'ятаю.

І коли наді мною кружляла смерть, бажаючи вирвати пристрій з моєї долоні, цей пристрій робив на межі, забираючи з мого тіла все що потрібно, забираючи мої м'язи, кістки, все те, чим можна пожертвувати. Їжа, котру я отримував, рятувала, але мозок і крицеве серце ще не були відновлені, я відчував, як втрачав. Але й бачив, що відновлювання перевищувало знищення. Спочатку було призупинене моє розкладання, яке відбулось, коли я був без тями, до того коли почались з'являтися, хоч і примарні, відчуття, але вони були.

Хвилювання не давали зосередитися на роботі, крицеве серце працювало само, за власним розпорядком, я марив, воював з примарами.