Розділ 8. Розповідь чотаря Лаврика В. В. Перша нагорода.

Служба мені починала подобатися, але бува щось найде й чомусь стає себе жаль. Я розумію зараз, чому мені не давали багато часу на відпочинок, щоб зайві думки не лізли в голову. Ось бува, в обід, їси гаряче на морозі й вмостившись на зваленому дереві або пеньку, а воно найде, й хочеться збігти звідсіль на свій ринок. Цей “бог з машини” мене дратував, якого біса втрутився в моє життя, все зламавши, я що мріяв повернутися в 19 рік і змінити історію! Так, я перебравши роботи вирішив сам, а не якісь зовнішні умови, торгувати на базарі. Я не хотів іти на державну роботу. Всі кажуть, як я можу стояти на морозі. А я дивуюсь, що ви кажете! Ось зараз, сидиш на морозі і обідаєш гарячим, і ще невідомо коли сьогодні ляжу спати. Правильно, я на базарі при усяких умовах стояв, і при морозі, але вибачте, в 15 я вже дома, в теплі й сухому. А тут тільки мрій. І теж таки мороз, тільки цілий день на морозі. Так було на всіх роботах, і до цієї мобілізації, я ж будівельник. А чого варті постійно мокрі ноги, на базарі бувало я промочу ноги, але то було в дощ; а колись, працюючи виконробом в Києві, так на дворі сонце, й не один день, спека, а ти в чоботах, бо бачите, технічний поверх постійно затоплений. Так на базарі то дощова вода, а там каналізація забилася. Я вже не кажу про бруд навколо буд. майданчика. Й хтось мені каже, що на базарі каторжна робота. Кажуть, що базар забруднює центр міста, дивно це чути, роздивляючись скільки грязюки понавозили вантажівки на дороги біля будівництва. А і ось, чого варта робота, мороз, а ти мокрий, то там провалився, за снігом не помітивши, то сніг на тобі розтанув.

Але ладно, зараз війна. А тоді, що війна була, що в державних установах, де в принципі повинні дотримуватися трудового законодавства, чого змушували робити й в вихідні, та й до пізна, іноді й ніч робиш! Я вже про приватника мовчу, мало того, що тобі дають лопату, іди копай, а ми побачимо який з тебе виконроб, так і робити змушують 78 годив на тижні. Ні, панщину не відміняли. От якби, сама держава дотримувалась законодавства, тоді може було можливість і питати з приватного хазяїна. А так – ти ніхто і звати тебе ніяк. А більше мені подобалось те, що мене переконували, щоб я не звільнявся, що дівчата більше кохають будівельників, а не торгашів з ринку. Треба визнати - це правда. Колись, будучи кращим студентом і в технікумі, й в інституті, я зустрічався з дівчатами, а потім міг одружитись. Але, але. Наталка, що мені подобалася в інституті, зустрічатися зі мною не хотіла, чи то часу в мене не було їй приділити, чи то я їй не подобався, а інші не лягли до серця. Та й вибачте, коли ти часу приділяєш мало навчанню, то й результат мізерний, і не помічають усі тебе; а коли домагаєшся результату, то правда, багатьом подобаєшся, але вибачте, часу то ти приділив більш іншій роботі чи навчанню, то просто часу вже нема на дівчину. Та і що то за дурня, одружитися можна й торгуючи на базарі, було б бажання. Слабка мотивація у моїх опонентів.

Про гроші так і зовсім смішно говорити. Ось, прихожу в податкову, здаю декларацію, а мені інспектор, чому такий малий заробіток, я б на твоєму місці пішов би іншу роботу. Чудні їй Богу! Так, я заробив 1500 грв., так за 36 годинний тиждень, виходить, за годину я заробляю в середньому 10 грв. А на підприємстві за 2200 я роблю 78 годин на тижні, за годину праці отримуючи 7 грв. Я вже не кажу про збережене здоров’я й про те, що за деякі речі я не плачу гроші, бо є час зробити це самому, чи то машину відремонтувати, чи то ремонт в домі зробити, чи то поробити на дачі. Так, я дачу люблю, чисте повітря, тиша, тай ще й до столу щось виросте.

Та й не 20 років. Базар має свої мінуси і плюси, але я до нього адаптувався. Вже давно померла та жіночка, що тягала мене в міліцію, вже давно вивчив хто чим дише. Дійшло до того, що впевненість моя іноді переходить в хамство, й мені нічого за те не було, тільки власне сумління гризло, а так нічого. Пізно мені змінюватися. Оці зміни мене й дратували.

Військові не такі вже дурні, знають, що іноді треба завантажувати роботою, щоб зайвий раз не думав.

Може на мене вплинуло те, що я відпочив, знайшов час подумати. Я і досі вважаю, що то було справжньою причиною, а не те, що ройовий щось не так сказав мені. Але я знов валував, піднявшись, і вже я його «пресував», а не він мене, не зміг і в цей раз стриматися. Приїхавши в Київ, нас знову допитували СБУ. Цей чотовий (по старому ст. сержант) «вів зі мною бесіду» доволі таки неповажливо, я б може й стримався, але отой час на роздуми зробив дурну послугу, я був накручений.

- Це ти відповідь дай мені, - завівся після запитань чотового, - чого це я воюю? Бо я не знаю відповіді. Чого мене чорти мордують воювати з «червоними», чого це я не відступив, а стояв, давши можливість відійти. Тоді як, я з хлопцями дав часу на підготовку до оборони, ті кинули все й дали драпака. А ми не віддали й метра! Так, у мене є мотив за що воювати? За місяць я отримую 1000 грв., або на нові гроші 100. Ох і велика зарплата, я за ці дні став страшенно багатим! І за цю мінімальну зарплату я роблю ненормований день. А що добре вигадали, платити мені такі ж гроші, як я отримував до мобілізації, зарплата стара показує наскільки я фахівець і якщо я отримував мінімалку, то такий вже я й спеціаліст! Так де, ти мені скажи, ті, що отримують по 2,5 тисячі й більше, що й вони 8 березня будуть отримувати нагороду? Чудно виходить, ми всі старшини, а платять нам різні гроші. Так, я коли робив за мінімалку – я працював на тижню 36 годин, а у вас по 12-14 годин на день, без вихідних, та ще й в страшних умовах. Виходить, я зараз працюю від 84 до 98 годин на тижні. Є різниця? Є! І суттєва! Практично в три рази більше я працюю, а зарплатня таж сама. Так, і за цю роботу я отримую, від таких як ти, недоучок, докори. Що ти на мене дивися? Так, ти недоучка, з цими погонами! І не думай, що я “блатиканий”, у мене батько простий столяр, і мати проста робоча, лаборантка на біофабриці, були. Так, я учився, старався, а потім такі як ти, з однією великою смужкою на погонах, ще і принижують, і за старшинське звання, отримане потом і кров’ю, і за те, що без будь-яких мотивів, дав бій, не злякавшись покласти голову.