Розділ 7. Перші кроки.

Навкруги стихнуло, невідомо скільки, але відчувалося, що давно не було чутно пострілів і вибухів гармат. Проста цікавість змусила відправити розвідників, взнати, чому стихнуло. Не дивлячись на втому і зневіру військ знайшлися люди якім було цікаво взнати, що сталося з тим чудернацьким старшиною, котрий сам пішов воювати проти “білих”, проти їх бронепоїздів. Всі з самого початку знали, що він пішов на гарантовану смерть, але довгій бій, з дивними кулеметними пострілами, коли на слух було відчутно, що між пострілами не однаковий час, і з невідомими гарматними пострілами, давала надію, що він ще живий.

Прискакав один з відправлених на розвідку, підганяв, прохав вози. Загони прийшли до села, тому прохання було здійсненим. Бажаючих не було, але зброя перед носом своє зробила, чотири вози поїхало.

На двох возах везли все те що залишилося від старшини і його дивної машини. Медсестра жахнулася, коли побачила того чоловіка, в ньому зараз було не взнати молодого хлопця, це було якесь місиво, не вірилося, що отримавши стільки ушкоджень, можна ще жити. На другому возі було складено залишки машини, які ще світилися різнокольоровими вогнями. Чому підібрали той мотлох, невідомо, обози були і так обтяженні. А от інші вози були завантаженні необхідними речами, зброя, набої і інше, так необхідне на війні. З'ясувалося, що той хорунжий знищив усіх, а розвідка тільки зібрала все що залишилося від “білих”.

Очікуючи, що хорунжий ось-ось помре все ж таки занесли його в хату, зваливши мотлох від його машини на чорному подвір'ї. Хазяйка дому одразу вчинила галас, що їй заносять мертвого, а в неї три доньки. Правда її, таке добре хазяйство, погано туди заносити людину котра гарантовано помре. Сумління не давало вчинити з ним по іншому. Тому й залишили біля нього медсестру, так необхідну серед хворих і поранених січовиків.

Хазяйка хоча й виявляла свого незадоволення, але допомогла молодій сестрі. Запалила лампу, допомогла розрізати й зняти однострій, змити бруд і засохлу кров, увесь час тихо лаючи тих, хто цю війну розпочав, що так людей калічила. Принесла простирадла, розірвавши на стрічки, котрими й перев'язали рани. Страшно було класти його на ліжко, але хазяйка дозволила, не дивлячись на те що той все б забруднив кров'ю. Постелила дівчині на підлозі, біля ліжка. Молода медсестра заснула одразу, немов звикнувши до таких страшних звуків, а той вояк всю ніч “хропів” лякаючи всіх. Хазяйка молила Бога, аби той дав хлопцю полегшення, забрав до себе, не можливо було терпіти ці муки. Тільки під ранок якось поснули. Медсестра вранці знов попросила допомогти, хоча була зима, тобто роботи не стільки як влітку, але було повно роботи й без неї. Тільки старша донька хазяйки допомагла медсестрі голого покаліченого хлопця знов обтерти. Скільки той приніс в їх хату бруду, немов його тіло просякнуте машинним маслом, прийшлося витирати його тіло не тільки від крові і випорожнень, але витирати з тіла масло, але більше масла накрапало з правої стиснутої долоні. На ранок він ще був живий, вже додавши до “хропіння” й буркотіння, якось розібрали - “Води, їсти”.

Те — “води і їсти”, дивно, як з нього виривалося, скрізь порепані і засохлі губи. Медсестра обережно напоїла і нагодували небагатим селянським сніданком, постійно змінюючи під правою долонею підстилку, котра постійно насичувалася маслом. І чого це з стислої кулю долоні капало масло? Спробувала Зінаїда, так звали медсестру, забрати то кулю, але він застогнав немов та приросло. Шкода, що не було лікаря для надання допомоги, тому Зінаїда тільки залишила так як є — доглядати й годувати.