Розділ 3. Так куди ділися Збройні Сили України?

Козаки Івана Черпака побоюючись виглядали зі своїх завмерлих земляних укриттів на просування червоного бронепоїзда, чекаючи іншого. Перед самою річкою вояки вивели з ладу залізницю: познімали рейки з насипу і з мосту з надією, що машиніст цього не помітить і перший ворожий потяг, на великій швидкості зійшовши з колії, впаде у воду, а вагони поскочуються в болота, й таким чином на декілька днів буде перекрито шлях на Київ наступним поїздам. Вони не знали що серед оборонців знайшовся зрадник, який сповістив більшовиків про небезпеку, які відправили бронепоїзд, й який скоро зупиниться й стане обстрілювати українців із гармат.

Про відбиття наступу, тим паче про «другі Фермопіли», не йшлося. Бо що, крім рушниць, шабель і двох кулеметів, могли протиставити козаки кільком десяткам тисяч більшовиків, які мали на озброєнні бронепоїзди й гармати? Серед патріотів, які вирішили ціною свого життя затримати більшовиків на підступах до столиці, було близько трьох сотень жителів лівобережних містечок Бориспіль, Баришівка, Вороньків і декількох довколишніх сіл. Військова агресія зі сходу витісняла армію Української Народної Республіки з Лівобережжя. Український уряд переїхав до Вінниці. На початку лютого 1919 року командир Вороньківської сотні Іван Черпак одержав наказ зайняти оборону на лівому березі річки Трубіж, щоб хоч на декілька днів зупинити хід червоних військ до Києва, поки звідти евакуюються на захід українські установи.

4 лютого 1919 року їх покинули, Дніпровська повстанська і Київська селянська дивізії вже перейшли на бік «москалів. Той Акт Злуки 22 січня 1919 року, о возз’єднані УНР і ЗУНР були останньою надією, але казали що інше спонукало, що тільки зараз галичани і наддніпрянці доросли до того союзу, коли почались повстання поляків і червоних, як так вдало скористалися зацікавленні держави ввівши свої армії. Козаки знали, що Київ не втримається, вже в другий раз комуністи його візьмуть, Радянська Росія нарощувала м’язи, та й ще своїми гаслами приваблювали селян із робочими.

Морозне небо наповнювалося новим невідомим шумом, лунаючи страшною музикою скорої смерті для козаків. Козаки почали смикати товаришів за одяг, щоб показати чудернацькі машини, котрі летіли з запілля, хто перший озирнувсь, їх помітив, вже не так важливо, як було то вороги, і як від них захищатись. Але побачили на тих машинах тризуб і разом з посмішками, котрі з’являлись на обличчях, з’явився свистячий звук від тих дивних машин, потягнулись сліди в бік того клятого бронепоїзда.

Дієва Армія УНР виглядала з укриттів, щоб побачити – як у вогні й стовпах землі знищується москальський бронепоїзд. Де в українській армії з’явилась така чудернацька техніка? Антанта б не дала, хоч якось і визнавала УНР, але все давала полякам і денікінцям. Дехто бачив аероплани, але щоб він міг висіти і знищувати, несучи на собі стільки зброї, – ніхто не бачив. Ввечері 3 лютого був підписаний Акт злуки з Україною, яка і вводила свої війська в бій з лісів Рівного і Житомира.

- Ворог позаду! – понеслось серед козаків.

З запілля йшли англійські танки, ніхто подібних не бачив, але здогадувалися, що то англійські танки. Чомусь розгублено дивились на них, бачачи далекі обриси, всі - пам’ятали як були налякані дивними летючими машинами й чекали відповіді у старшин.

- Свої, - як зітхання пронеслось, добре чутне скрізь канонаду, відлягло усіх з серця.

Ті танки наближалися швидко. І коли наблизились - зупинились, хитнувши уперед, а потім назад, немов вклонилися козакам. Розгублено козаки озиралась на всі боки, а в цей час і-за танків вискочив посильний штабу.

- Наказ Головного отамана Української Народної Республіки Петлюри, - кричав той, - воювати під головуванням українських старшин, які зараз прибули. Шикуйтесь для наступу за цими БМП. Завдання, не підпускати близько до них бійців Червоного козацтва Радянської України і виконувати накази тих старшин.

Посильний вказував на ті дивні танки, зрозуміло, що БМП, це так звуть ті українські танки.

Коли козацтво почало з острахом наближатися до БМП, то їм кричали підганяючи, щоб ховалися за бронею машин. А в тих машин двері позаду були відкритті і всередині сиділи в білій формі вояки, тримаючи в руках дивні рушниці. Все в тих, нових військах, було дивне.

Панцирники заревли, обдавши Дієву Армію незнаним димом.

На всьому східному фронті січовики, запорожці, сірожупанники і всі ті, хто складав Дієву Армію УНР, дивилися на небо, боялися, що їх ведуть під кулі тих дивних летючих машин, але усюди, на всіх боях, по команді просувалися далі, отримуючи дорогу і підтримку з повітря, де знищувалася будь-яка артилерію червоних козаків. Перші, знаходячись попереду, червоні вояки здавалися у полон без краплини сумнів, а от загороджувальні загони пручались, немов би могли щось протидіяти броні і озброєнню оновленої армії УНР. З тих БМП, коли переїжджали захисні укриття червоних, висипали в білому вояки. Загороджувальні загони червоних воювали до останнього, з перекошеними від злоби обличчями.

Ручна зброя людей в білому була дивною, поки пересмикували затворами Дієва Армія, вони давали черги зі своїх малих ручних кулеметів. І усюди, після боїв, Дієва Армія оточувала прибульців і сиплячи питаннями. Ці дорослі люди, зараз нагадували дітей – очі світилися, немов хотіли все одразу зрозуміти і запам’ятати, а деякі шкребли тризуби на металі, гадаючи, що то якийсь дурний жарт, немов вони сплять і їм все це сниться. Розмовляли деякі з прибульців, в більшості, російською, а ті що українською, виявляли дивну схожість в вимові, мало показуючи регіональні відмінності. Це дивувало, бо Дієва Армія хоч і розмовляла українською, але з добрими відмінностями, добре окресленими говірками.

Ворога гнали недовго, кілометрів 30, - прийшов наказ зупинитися. Як з’ясувалося, палива для тих машин було обмежено, тому берегли, й тому що було знята з Києва загроза. Петлюру зняли з головнокомандуючого, замінивши на Стрільця Степана Андрійовича, залишивши почесним головою Дієвої Армії. Володимир Винниченко подав 9 лютого у відставку, всю владу тимчасово узяв Стрілець, до виборів.