Глава 28

Глава 28

На службі Україні

Після страти нацистських злочинців Мюллера і Менгеле в британське посольство прийшов лист з детальним звітом проведення операції з підписом L-777. В Аргентину негайно вилетів полковник Джон. Після стількох років спільної боротьби сивина на скронях була у обох розвідників. Друзі тепло привітались і обнялись.

- Ти не можеш без боротьби за справедливість. – Промовив Джон – Ти навіть не уявляєшь, які важливі послуги зробив Великобританії.

Найважливішими європейськими розвідцентрами МІ-6 були резидентури в Гаазі та Брюсселі, які були основними зв'язковими пунктами між іншими європейськими точками та лондонським центром. Резидентура в Гаазі мала двох старших офіцерів, один з яких, будучи співробітником управління «Z» без дипломатичного прикриття, мав зв'язки в урядових колах та королівській родині Нідерландів, а старший офіцер посольської резидентури забезпечував зв'язок європейських точок із Центром. Намагаючись знайти підхід до резидентури МІ-6 на найближчій до Німеччини нейтральній території, у вересні 1939 р. відділ контррозвідки служби безпеки СС під керівництвом майора Вальтера Шелленберга, нібито з метою уникнення всеєвропейської війни, вніс пропозицію про початок переговорів на тему усунення Адольфа Гітлера мирним насильницьким шляхом, припинення вторгнення до Польщі та перетворення режиму, що склався, за допомогою союзників. З самого початку переговорів метою контррозвідників СС було захоплення британських розвідників у зоні німецько-голландського кордону. У німців  не було іншої можливості, оскільки співробітники резидентури з'являлися у прикордонній зоні лише у супроводі співробітників розвідки та поліції Нідерландів. Через місяць після початку переговорів обидва співробітники гаазької резидентури та співробітник 3-го управління Генштабу Нідерландів на одній із зустрічей у прикордонному місті Венло були захоплені групою спецназу СС і вивезені на територію Німеччини. Важко поранений співробітник 3-го управління Генштабу Нідерландів помер у шпиталі на німецькій території  в місті Дюсельдорф. Співробітники гаазької резидентури МІ-6 були засуджені німецьким військовим судом за шпигунство з відбуванням терміну в концентраційному таборі, звідки вони були звільнені лише з наступом союзників у 1945 р. Таким чином, одна з головних європейських резидентур МІ-6 була повністю паралізована . Важливим моментом у ході першої фази війни стало те, що гітлерівська Німеччина отримала формальний привід для окупації території нейтрального Нідерландського королівства у зв'язку з тим, що на ній активно працюють спецслужби Великобританії.

- Тому ти, Юрій, був для нас дуже цінним агентом, провів багато операцій, хоч не підписав з нами жодного документу про співробітництво і фактично забезпечив мою кар’єру. Я маю тобі віддячити за твою службу добру. Наказом Генерального директора МІ-6 Стюарта Мензіса тобі присвоєно звання майора і нагороджено Орденом Британської імперії, який я тобі і вручаю.

- Ти старший за мене, Юрій, і тобі вже пора на пенсію, а звання майора дасть тобі нормальні умови для життя. Якщо захочеш, то можеш отримати громадянство Великобританії. Твоя дочка вже скоро закінчує університет?

- Так. Дякую тобі, друже. Заради доньки я, мабуть, погоджусь, хоча хотів би мати громадянство незалежної України. Але я вірю, що це неодмінно станеться.

Дочка Юрія Оксана поступила в університет Буенос-Айреса на медичний факультет.

Університет Буенос-Айреса був офіційно відкритий 12 серпня 1821 указом губернатора провінції Буенос-Айрес генерала Мартіна Родрігеса, підготовленим Бернардіно Рівадавією, міністром його уряду. На церемонії відкриття, яка відбулася в церкві Сан-Ігнасіо, були присутні Рівадавія та священик Антоніо Саєнс, якого призначили першим ректором університету і який був прихильником перенесення акценту у вищій освіті з релігії на природні та точні науки. До нового університету було включено вже існуючі на той момент навчальні заклади. У 1822 році він складався з наступних кафедр, попередників нинішніх факультетів: початкової освіти, підготовчої освіти, точних наук, медицини, права та теології.

В часи економічного процвітання країни загалом та її столиці зокрема на початку XX століття зробили вищу освіту доступною широким верствам населення. Як відображення цього процесу, в 1918 році група студентів Національного університету Кордови ініціювали і поширили по всій Латинській Америці (і, певною мірою, в Іспанії) політико-культурний рух, який отримав назву «Університетська реформа». Принципами були автономія університетів, спільне управління, демократизація, періодичне заміщення кафедр на конкурентній основі.

У ході низки військових переворотів та періодів цивільного правління XX століття університет зазнавав різних реорганізацій та втручань з боку правлячих режимів: скасовувалися та знову вводилися автономія, плата за навчання, цензура — аж до репресій проти студентів та професури, через які деякі учні були вигнані зі стін ВНЗ, а низка викладачів були змушені емігрувати.

Незважаючи на це, троє випускників університету стали Нобелевськими лауреатами і багато президенів Аргентини були його випускниками. Тому отримати диплом  в цьому вищому учбовому закладі для Оксани було дуже престижно.

Третя міграційна хвиля була нечисленною, але завдяки своєму складу мала значний вплив на життя української діаспори в Аргентині. Близько 5-6 тис. українців прибули до Аргентини у 1946—1950 роках, тікаючи від комуністичного режиму. Вони були здебільшого учасниками національно-визвольного руху в Україні чи особами, які свого часу були вивезені з України до Німеччини на примусові роботи, тому причини еміграції були політичними. Багато з представників цієї імміграційної хвилі були університетськими професорами, офіцерами чи кваліфікованими працівниками, мали освіту та високий рівень політичної свідомості, що значно активізувало суспільне життя української громади і сприяло розвитку міграційних організацій. Більшість новоприбулих осіла в Буенос-Айресі та околицях столиці, оскільки вважала, що їх переїзд до Аргентини є тимчасовим і при нагоді вони повернуться в Україну. З цієї хвилі, на відміну від попередніх, майже ніхто не займався сільським господарством. Починаючи здебільшого як прості робітники, вони, завдяки кваліфікації, набутій ще в Україні чи Західній Європі, швидко добивалися високих посад або створювали власні підприємства. Деякі з мігрантів цієї хвилі отримали посади в аргентинських органах державної влади. Вибирались мерами міст.