Глава 26

Глава 26

Викрадення Ейхмана

Ізрайльска розвідка «Мосад» отримала інформацію від британців, що Йозеф Ейхман спокійно живе в Буенос-Айресі і почала свою перевірку.

Першу спробу знайти Ейхмана зробив ще Тувье Фрідман наприкінці 1945 року разом із Ашером Бен-Натаном, який представляв в Австрії секретну єврейську організацію Моссад ле-Алія Бет. Після допиту заарештованого штурмбанфюрера СС Дітера Вісліцені, друга та помічника Ейхмана, вдалося знайти водія та коханку Ейхмана. Засідка на квартирі коханки не принесла результатів. Однак саме в неї вдалося роздобути першу фотографію Ейхмана.

Після отримання інформації від британського агента L-777 «Моссад» з'ясував, що дружина Ейхмана вдруге вийшла заміж за якогось німця, який прибув з Аргентини і незабаром поїхала з ним. Виникло припущення, що вона вийшла заміж за самого Ейхмана, який змінив прізвище та паспорт. «Моссад» направив до Аргентини своїх агентів, які вистежили Ейхмана і переконалися, що під ім'ям Рікардо Клементу справді ховається сам Ейхман, а не якийсь інший нацист-утікач. За допомогою  Юрія Залізняка було встановлено адресу, за якою проживала родина Ейхмана: Буенос-Айрес, район Олівос, вулиця Чакабуко, 4261. За будинком було встановлено стеження. Проте агенти повідомили, що це дуже бідний район, будиночок також не підходив, за їхніми уявленнями, для високопоставленого нациста, який, за даними переслідувачів, вивіз багато грошей з Європи. Проте Ейхман вже залишив цей будинок і слід його було втрачено. Через рік агенти «Моссада» в Аргентині знову вийшли на слід Ейхмана і було встановлено його нову адресу. З цього моменту Юрій Залізняк в хід операції «Фінал» не втручався на прохання полковника Джона.

Встановивши місцезнаходження Ейхмана, ізрайльське керівництво ухвалило рішення про його таємне вивезення з Аргентини до Ізраїлю. Існувала небезпека, що спроба домогтися видачі Ейхмана призведе до чергового зникнення. Аргентина після 1945 стала справжнім притулком для нацистів. Президент Аргентини Хуан Перон, який співчував Гітлеру, не просто заплющував очі на в'їзд до країни величезної кількості німців з фальшивими документами, а й активно допомагав їм втекти з Європи. Багато колишніх нацистив навіть влаштовувалися працювати у збройні сили Аргентини. На момент повалення Перона військовою хунтою пронацистські настрої в аргентинській еліті, і особливо в силових структурах, були дуже сильними. Імовірність видачі Ейхмана оцінювалася ізраїльтянами як дуже невелика, і ніхто не хотів ризикувати пропустити злочинця ще раз. Крім того, Ейхмана могли видати Німеччині, а після закінчення війни нацисти в Європі почали отримувати дуже лагідні вироки. Ізраїльтяни боялися, що через схильність прощати старі гріхи Ейхман взагалі уникне відповідальності.

Перший термін проведення операції із захоплення було призначено Харелем на 10 травня. Потім з урахуванням зауважень оперативників термін було перенесено на один день.

Операцію з викрадення Ейхмана очолив особисто директор "Моссаду" Іссер Харель. Керівником оперативної групи було призначено Рафі Ейтана. Усі учасники операції були добровольцями. Більшість із них або самі постраждали від нацистів під час війни, або мали загиблих родичів. Учасники операції було попереджено, що Ейхмана потрібно доставити до Ізраїлю живим і неушкодженим. Розробка операції розпочалася і оперативники «Моссаду» прибували до Аргентини поодинці з різних країн та у різний час. Для оформлення цих поїздок «Моссадом» було створено підставна туристична фирма. Проведення операції було присвячено офіційному візиту до Буенос-Айресу ізраїльської делегації на святкування 150-ї річниці незалежності Аргентини. Оскільки Ізраїль не мав регулярного повітряного сполучення з Аргентиною, було прийнято рішення вивезти Ейхмана літаком офіційної ізраїльської делегації. Керівництво авіакомпанії Ель-Аль довелося посвятити в суть секретної операції. Літак повинен був прилетіти до Буенос-Айреса 19 травня і повернутися назад 20 травня. 26 квітня перша група оперативників встановила за Ейхманом спостереження, 29 квітня Харель вилетів до Аргентини для керівництва операцією на місці. Усього в операції було задіяно 30 осіб, 12 з яких були задіяні безпосередньо у захопленні та вивезенні, а решта - у підтримці та забезпеченні.

У Буенос-Айресі співробітники «Моссаду» орендували кілька будинків та автомобілів, розробили систему зв'язку, пропрацювали найдрібніші деталі майбутньої операції, включаючи запасні варіанти та евакуацію у разі провалу. На момент захоплення у розпорядженні групи було сім приміщень, включаючи дві міські квартири, зняті на кілька днів до операції.

11 травня два автомобілі та семеро людей чекали на появу Ейхмана з роботи.

Зазвичай Ейхман приїжджав автобусом о 7-й годині вечора. Цього разу в автобусі його не було, не було його і в наступному. Він з'явився лише о 20:05, увімкнув ліхтарик і пішов у бік будинку. Особисто затримання Ейхмана здійснив Пітер Малкін, відомий згодом як «агент сім сорок» та «людина, яка впіймала Ейхмана». Коли Ейхман наблизився до засідки на 10 метрів, Малкін звернувся до нього іспанською «Un momentito, сіньйор!» («Хвилинку, пане»), а потім, стиснувши шию прийомом «нельсон», повалив на землю.
Авраам Шалом вискочив із машини і схопив Ейхмана за ноги. Рафі Ейтан підбіг з іншого боку, і втрьох вони втягли Ейхмана в машину. На захоплення, за словами Малкіна, знадобилося трохи більше 20 секунд. Жодних сторонніх свідків поблизу не було. Рафі Ейтан стверджував, що Ейхман не зміг чинити жодного опору, а просто вив.

В автомобілі Ейхману заткнули рот кляпом, зв'язали по руках та ногах, одягли темні окуляри та накрили ковдрою. Цві Аароні сказав німецькою: «Сиди спокійно, або прикінчимо!», Ейхман не рухався. Обидві машини поїхали до одного з конспіративних приміщень, орендованих «Моссадом».