Глава 25

Глава 25

Лігво СС

Британський агент МI-6 Джон був правий, коли казав Юрію, що німецькі військові злочинці захочуть сховатись в Південній Америці. В Аргентині була чисельна діаспора вихідців з Німеччини, які підтримували націонал-соціалізм Гітлера. Нацистським злочинцям надавав притулок Хуан Перон - аргентинський президент симпатизував їм.

«Щурячі стежки» — термін, що був в ходу серед американських спецслужб для позначення системи маршрутів втечі нацистів та фашистів із Європи наприкінці Другої світової війни. Ці маршрути вели головним чином в Південну Америку, зокрема Аргентину, Парагвай, Бразилію, Чилі. Було два основні маршрути: перший вів із Німеччини до Іспанії, потім до Південної Америки; другий — з Німеччини до Риму та Генуї, потім до Південної Америки; обидва напрями створювалися незалежно один від одного, але в результаті могли перетинатися.

Виникнення перших «щурячих стежок» пов'язано з розвитком ватикано-аргентинських відносин перед і під час Другої світової війни. Не пізніше 1942 року кардинал Луїджі Мальйоне вступив у контакт з міністерством закордонних справ із запитом про «бажання уряду Аргентинської Республіки масово застосовувати свій закон про імміграцію, щоб сприяти зараз європейським католицьким іммігрантам у пошуку необхідної землі та капіталів у нашій країні». Після цього німецький священик Антон Вебер, голова католицького товариства Сан-Рафаеля, вирушив до Португалії і потім до Аргентини, щоб прокласти маршрут майбутньої католицької імміграції.

У 1946 році в Іспанії зібралися сотні військових злочинців і тисячі колишніх нацистів та фашистів. Папа Пій XII «вважав за краще бачити фашистських військових злочинців на борту кораблів, що прямують у Новий Світ, ніж гниючими в таборах військовополонених у розділеній на окупаційні зони Німеччини». На відміну від ватиканської еміграційної операції в Італії з центром у Ватикані, іспанські «щурячі стежки», хоч і «благословлялися Ватиканом», були відносно незалежними від ієрархії Ватиканського еміграційного бюро.

Після війни в Італії єпископ Худал активно допомагав німецькомовним військовополоненим та інтернованим по всій Італії. У грудні 1944 року Ватиканський державний секретаріат Римської курії отримав дозвіл призначити представника для «відвідування німецькомовних цивільних інтернованих осіб в Італії». Ця робота була доручена Худалу, а той використав своє призначення, щоб допомогти втечі розшукуваним нацистським військовим злочинцям, включаючи Франца Штангля, коменданта концентраційного табору Треблінка, Густава Вагнера, заступника коменданта табору смерті Собібор, Алоїза Бруннера, відповідального за табір і Адольфа Ейхмана.

Спочатку німецькі злочинці будували собі схованки в джунглях, але, побачивши, що їм нічого не загрожує, стали відкрито жити по всій Південній Америці.

Військовий аташе Британії в Аргентині отримав листа.

«Багато німецьких військових злочиців відкрито живуть в Буенос-Айресі зокрема: Адольф Ейхман, Мартін Борман, Генріх Мюллер, Йозеф Менгеле та інші. В центрі міста вони створили свою штаб-квартиру, де регулярно збираються. Підпис L-777».

- Це повідомлення від агента МІ-6. – Подумав аташе і відправив шифровку в Лондон.

Там швидко вияснили, що фото агента L-777 в архіві немає і знає його в обличчя лише полковник із псевдо Джон. Тому був складений словесний портрет і група агентів під керівництвом Джона вилетіла в Аргентину. Знайти Рудольфа Абеля в мільйонному місті було не просто, але Джон знав де потрібно шукати:  серед активних українців.

Виходячи з костьолу після зустрічі з Григорієм Мацейко, який вже створив групу активістів, Юрій знову відчув на собі пильний погляд: почалося стеження. Він звично зробив вигляд, ніби нічого не помічає і швидко пішов до вузького провулку з прохідними дворами. Переслідувач майже побіг, не бажаючи втратити об’єкт спостереження, і тут йому в спину вперся ствол револьвера.

- На кого працюєшь, щур?

- Відпусти його, Юрій. Це моя людина. – Почулося позаду.

- Привіт, Джоне. Давно не бачились.

- Залишишся без премії за погану роботу. - Промовив Джон, звертаючись до свого агента.

- Він ще молодий, навчиться. – Заступився за невдаху Юрій.

- Розповідай, що ти тут накопав.

- Я створив тут мережу агентів уряду УНР і ми вийшли на штаб-квартиру СС в одному особняку. Там частенько бувають знайомі тобі особи. Думаю, що там є і деякі документи, які б нас зацікавили. Тому планую зробити туди візит, але потрібен спец по сейфам.

- Це я забезпечу і цю операцію проведемо разом, як колись у Відні.

- Німецьки фальшивки в Лондоні сподобались?

- Їх майже не можливо відрізнити. Соломон був майстром своєї справи.

- Отже, плануємо операцію на пятницю. В суботу і неділю всі виїжджають за місто. Ми прослідкуємо, коли всі з особняку підуть.

- Ти керуєшь, а я лише допомагаю.

За час спостереження за особняком вияснили, що останнім уходить сивий огрядний німець і замикає хвіртку на ключ.

В призначений день всі причетні до операції були на місцях на годину раніше і спостерігали. О сьомій вечора з особняку вийшли двоє, про щось розмовляючи.