Глава 15

Глава 15

Козак – рятівник Відня

Втративши покровителів в абвері, підозрюваний в ОУН, оточений з усіх сторін ворогами, Юрій Залізняк оселився разом з коханою дружиною Галею у Відні. Історія їх випадкового знайомства почалась відразу після нелегального перетину Залізняком польського кордону.  Він жив в селянина  у якого була сімнадцятилітня дочка Галя. На свято Пасхи вона не захотіла з Юрієм «христосатися» і сховалась під стіл. Ставши відомим українським письменником, Юрій став привабливим для жінок, але він після довгих походів по Європі все ж таки умовив Галю стати його дружиною.  Це був найщасливіший період його життя. Відень залишався мирним містом. Столицю Австрії не бомбили американські літаки і люди насолоджувались життям.

Відень отримав назву по одноіменній річці і тут проявляється слов’янський вплив - слов’яни називали свої поселення по назвам річок.

Протягом багатьох століть Відень був містом-резиденцією Габсбургів, а за часів їхнього правління і столицею Священної Римської імперії, завдяки цьому він перетворився в культурний і політичний центр Європи. У 1910 році у Відні проживало два мільйони людей, воно займало четверте місце серед найбільших міст світу, поступаючись лише Лондону, Нью-Йорку і Парижу.

У першій половині девятнадцятого століття бурхливо розвивалися культура та мистецтво — виник стиль бідермаєр, засновниками якого стали відомі віденські композитори, художники і театральні діячі. Відень перетворився на всеєвропейський музичний центр. Епоха бідермаєра завершилася революцією 1848 року, у якій віденці брали активну участь. У Відні тривало процвітання культури, науки й освіти. Світовою популярністю користувалися Віденський університет і Академія наук. 1897 року представники віденської богеми створили групу, куди входив і Отто Вагнер.

Молодята гуляли по вулицям Відня, насолоджувались середньовічною архітектурою палаців, міської ратуші і церкви Святого Стефана. Вони гуляли по паркам, відвідували чисельні музеї і кохались.

Одного дня молодята зайшли в кав’ярню з назвою «Під синьою пляшкою».

- Подивись, любий. На стіні портрет якогось турка в фесці. – Промовила Галя.

Юрій розсміявся.

- Це не турок. Це рятівник і герой Відня козак Юрій Кульчицький.

В Галичині близько 1640 року в селі Кульчиці біля Самбора народився український шляхтич Юрій Кульчицький гербу Сас. Село Кульчиці знамените тим, що породило і славних козаків, і трьох гетьманів України: Петра Конашевича-Сагайдачного, Марка Жмайло-Кульчицького і Павла Бута.

Став козаком віська запоріжського і Юрій Кульчицький. Під час  походу проти турок Юрій потрапив у полон і там досконало  вивчив турецьку мову, звичаї, культуру османів і, якимсь чудом звільнився. Крім турецької мови він добре знав угорську, сербську, румунську і німецьку мови.

У ролі військового аташе, а заодно й перекладача, Юрій опинився в австрійській дипломатичній місії у Стамбулі. Головна його місія під дипломатичним прикриттям полягала у вивченні підготовки турецької армії до планованої війни з Габсбургами (правляча на той час австрійська династія). Після чергового такого рейду до ворожого стану Кульчицький подав у Відень цісарю рапорт про ретельну військову підготовку Туреччини і загрозу скорої війни.

Невдовзі й справді почалася війна. У липні 1683-го стотисячне турецьке військо взяло в облогу Відень, котрий боронило 15 тисяч вояків. За місяці облоги кількість оборонців скоротилася до п’яти тисяч. Сам Відень охопили паніка й хвороби, бракувало харчів. Перелякані жителі, аби переказати листа австрійським полководцям із проханням невідкладної допомоги, вирішили послати кур’єра.

У стан ворога погодився пробиратися лише наш земляк Юрій Кульчицький, бо блискуче володів турецькою мовою і добре знав східні звичаї ще з часів свого балканського перекладацтва. Йому разом із товаришем, одягнутими в турецькі строї, вдалося прослизнути крізь облогу і ворожу варту просто до османського табору. Відчайдухам поталанило: їм вдалося переконати турків у тому, що вони - белградські купці, які випадково потрапили на територію воєнних дій. На руку героям зіграла і злива: турки були в доброму настрої, співали й танцювали під дощем, святкуючи перші перемоги. Тому й запросили промоклих гостей, прийнявши їх за своїх, до свого шатра погрітися і випити кави. Згодом «торговців» відпустили.

Коли ж за кілька днів Кульчицький із депешею таки дістався цісарських вояків, то ледь не нарвався на австрійські кулі, бо перевтіленого Кульчицького варта сприйняла за турецького шпигуна. Та все ж місія була виконана.

Згодом Юрій повернувся до Відня, знову пройшовши крізь турецький табір і, принісши добру звістку про невідкладну військову поміч, підняв бойовий дух обложених. Допомога місту не забарилась. У вересні того ж року відбулася легендарна Віденська битва, яка зупинила турецький наступ на цивілізовану Європу. Тоді був поранений і сам Юрій Кульчицький.

В цій битві приймли участь і запорожські козаки, за що в Відні їм встановлено пам’ятник.

У столиці Австрії Юрій-Франц Кульчицький за той вчинок отримав неформальний статус героя, почесного громадянина Відня, а разом із ним, як нагороду - будинок від магістрату, медаль від цісаря та звільнення від усіляких податків. На додаток йому віддали три сотні мішків кави. Австрійці вважали зелені зерна кормом для верблюдів, іменуючи «турецькою пшеницею», тому дивувалися Юрієві, навіщо йому той непотріб. Але підприємливий українець знав, що робить. Коли він перебував в полоні, турки дали йому скуштувати незвичний напій з чорних зерен, котрий був гірким, проте дуже бадьорив і додавав сил. Турецькі солдати, випиваючи його, починали співати, танцювати, ніби втоми й не було.