Глава 12

Глава 12

Братовбивча війна

У1253 року князь Данило Романович був коронований, як король Русі. Це означало, що відтепер він перестав вважатися васалом Золотої Орди. Король повсюди будує фортеці, однією з них був Львів. Його столиця була в Холмі, на заході Галицько-Волинської держави, біля польського кордону. Відтепер «старшим» престолом вважався галицький, який був удостоєний королівської традиції. За Галичиною закріпилася назва «Русь».

Проте у 1340 році претензії на Львів висловив польський король Казимир Третій. Він зненацька захопив Львів, пограбував місто і державну скарбницю на Високому замку та вивіз до Польщі королівську корону і трон. З цього моменту починається вікова ворожнеча між українцями і поляками, які фактично були окупантами в Україні. Ситуація погіршилась після Литовсько-Польської унії, коли в Україну прийшли польські пани і почали перетворювати українців на рабів. Відповіддю були селянські і козацькі повстання, Хмельниччина та Коліївщина.

Для того щоб докопатись до причини громадянської війни –Хмельниччини 1648 року треба пригадати історію. Великий князь Ольгерд звільнив Поділля від татар і образ українців на литовців в пам’яті народу не зафіксовано. Після об’єднання Литви і Польщі в одну державу на Поділля прийшли поляки та євреї і почалось закріпачення селян, утиски православної релігії і свавілля шляхти. Причиною повстання під проводом Богдана Хмельницького було посилення національно – культурного, економічного та релігійного гноблення. Козацтво опинилось поза законом, зловживання адміністрації і збільшення економічного визиску населення переповнили чашу терпіння народу України. Рушійними силами були козацтво, православна старшина, духовенство і селянство. Громадянська війна і грабіжницька політика підточувала основи польської держави.

Дні існування Речі Посполитої вже були відлічені, коли над нею прогриміла гроза ще одного народного повстання, яке в історії отримало назву Коліївщина. Це було не безпричинне явище, що з’явилась невідомо звідки. Не потрібно було бути глибоким політиком, щоб ще в 1750 році передбачити жахи уманської різанини 1768 року. Не в 1768 році почалася гайдамаччина і не в ньому  вона закінчилася.  Перші прояви гайдамаччини були помічені ще в 1708 році. На протязі всього 18 століття на Правобережній Україні спалахували повстання селян проти панського гніту.

Гайдамаччина почалася і була ведена народом України на свій страх і ризик без будь якого зовнішнього втручання, щоб там не говорили польські та російські історики. Вона безпосередньо витікала зі всього суспільно-політичного устрою Речі Посполитої і є прямим наслідком політики польської влади стосовно українців. Це була вже друга громадянська війна.

Антонович так характеризує гайдамацький рух: «Нам не зрозумілі звинувачення гайдамаків російськими і польськими псевдоісториками в розбої та грабунках. Гайдамаччина не була салонною розмовою між дипломатами, вона була нелегальним протестом проти існуючого ладу, вона була відкритою війною проти панства і його прерогатив, вона була насильством проти насильства і ясна річ, що насильство не могло проявлятись в інших формах, крім грабунків і розбійництва. Пани грабували селян. Вони всіма засобами забирали все, що було зароблено потом і кров’ю селян, тримали їх у чорному тілі, як скотину. Яким же чином могли висловити протест ці селяни? Вони різали своїх гнобителів і робили з ними те, що винесли на собі самі. У всій цій історії підтвердилась велика євангельська істина: «Якою мірою міряєте іншим, такою і вам буде відміряно».

Для розуміння самої суті польської політики щодо України наводимо текст універсалу 1768 року головного ката гайдамаків реґіментаря польського війська коронного обозного комісара військового округу Йосипа Стемпковського, який залишив крім гори хлопських кісток ще й літературний зразок своєї суті рабовласника і шовініста.

«Бог створив світ, розділивши людей, від царя до останнього чоловіка, всякому призначив своє місце, а вам, хлопи, він звелів бути рабами і через це не дав вам нічого рівного, крім душі. Всякий, хто вірує в Бога повинен покірно виконувати його святу волю. До того ж ви повинні пам’ятати, що для вас написані закони  і якщо ви самі не можете зрозуміти суті цих законів, то повинні брати приклад зі своїх дідів і батьків, які народились, жили і померли працюючи на панів, а помираючи і вам заповідали робити те ж саме. Ви повинні з молоком матері всмоктати в себе вірність і вічну покору панам.

А ви, громади деяких міст і сіл, особливо в Київському і Подільському воєводствах, і втікачі з Волині, замість того, щоб виконувати свої обов’язки, навіть церкви перетворили в Бог знає що.

Адже ви і народились, і виросли в римо-католицькій релігії уніатського обряду, як же ви насмілились змінювати цю релігію? Ви повинні міцно триматися її, тому що вам доведеться колись стати перед Богом і дати йому відповідь. Одначе, ви повинні знати й те, що за зміну цієї релігії вас покарає і закон. У вас відберуть майно, виженуть з місця проживання, а коли і це не допоможе, то вас будуть карати смертю. Ці покарання будуть спіткати не тільки вас, а і тих панів, які захочуть змінити релігію. Тож подивіться: якщо вже багачі – пани не можуть уникнути покарання, то що можете робити ви, у яких немає нічого свого, крім душі?

Подивіться, скільки сотень тисяч шляхти, управителів, комісарів, писарів загинуло від вашої поганої руки? Ви вирізали євреїв, які тримали панські оренди і шинки в містах і селах, і через це спричинили своїм панам величезні збитки. Якщо вони грабували вас, або обдурювали, то ви повинні були скаржитись на них начальству, воно, без всякого сумніву(?), допомогло б і захистило вас. Якщо і найближче начальство не допомогло б вам, то ви завжди мали повну можливість (?) скаржитись вищим представникам влади.