Глава 8

Глава 8

Трагедія України

19 вересня німецькі війська зайшли в Київ з північного заходу та півдня. У Києві з 930 тисяч населення лишилося близько 400 тисяч. При цьому 200 тисяч були мобілізовані до армії, а понад 300 тисяч евакуйовані вглиб СРСР. Німців зустрічали загалом привітно та спокійно. Одразу мешканцям було наказано здати радіоприймачі і цей наказ кияни виконали.

Юрій Залізняк в перші ж дні зустрів старого знайомого вояка УНР з яким сидів у Лукянівському СІЗО.

- Вітаю, Василь. Радий, що ти вижив. – Промовив Юрій.

- Це ти, Залізняк? А ти не буйний? Тебе вилікували?

Юрій голосно розсміявся.

- Я надурив більшовиків. Я симулював божевілля!

- Ну, ти й артист! Ми всі вважали тебе хворим.

- Розповідай, як ти вирвався з рук катів.

- Після повстання отаманів Холодного яру в Лукянівському СІЗО, приїхала слідча комісія з Москви і почала перевіряти справи. Я сказав, що  мене оббрехали, проти Радянської влади я не виступав і мене випустили. А як ти вцілів?

- Це довга історія. Я впевнений, що більшовики залишили в Києві свою агентуру. Ти щось про це знаєш?

- Ходить безліч чуток, що Київ весь замінований. Випадкові свідки кажуть, що бачили, як Оперний театр вночі заносили якісь ящики. Так само у приміщення Верховної Ради та житлові будинки на Хрещатику та прилеглих вулицях.

Юрій Залізняк насторожився.

- Це дуже важлива інформація. Можуть загинути цивільні люди. Будь на зв’язку.

Вони обмінялись адресами і Юрій помчав в комендатуру. На вході стояв вартовий.

- Мені терміново потрібен черговий офіцер. У мене дуже важлива інформація.

Вийшов дещо незадоволений обер-лейтенант і зневажливо подивився на Юрія.

Залізняк показав посвідчення Абверу і коротко доложив про можливе мінування.

Вигляд німця миттєво змінився і комендатура була піднята по тривозі. Вже через годину мінери виносили з будівель тони вибухівки, але міни були виявлені, на жаль, не всі.

24 вересня були підірвані будівлі на Хрещатику, куди заселились німецькі офіцери. Німці відповіли каральними акціями: за першу диверсію були розстріляні 100 цивільних заручників, за другу — 200 заручників, далі 300 й 400.

 Жорстокість нових окупантів шокувала Юрія і всіх киян. Він вимагав втрутитись керівництву Абверу, щоб припинити убивства, але над Канарісом вже згущались чорні хмари. Адмірал Канаріс розумів, що перемогти Сталіна можна було лише за умови, зробивши українців своїми союзниками. Проте найближче оточення фюрера вважало, що з окупованими  народами можна поводитись шляхом залякування і терору. Надія на «цивілізованих» німців миттєво зникла і патріоти України стали найпослідовнішими противниками Гітлера.