Глава 7

Глава 7

Гітлер вдарив першим

Сталін підписав пакт про ненапад, але винуватити його не збирався. Він проводив таємну мобілізацію, всю економіку перевів на військові рейки, формував нові дивізії і таємно, під виглядом навчань, перекидав їх до кордонів з Німеччиною.

Абвер викрив плани Сталіна і Гітлеру не залишилось нічого іншого, як вдарити першим.

На заперечення  посла в СРСР Шуленбурга Гітлер сказав:

- Граф. У мене не було іншого виходу. Якби я не вдарив першим, танки Сталіна були б вже в Лісабоні.

Реальність такого сценарію виявилась лише після захоплення прикордонних територій. В лісах стояли тисячі танків, артилерійських систем, безліч цистерн з пальним, сотні літаків згоріли на польових аеродромах. Гітлеру неймовірно пощастило. Він захопив величезні ресурси і радянської зброєю бив Червону армію.

Батальйон «Роланд» просувався вглиб України через Молдавію при жахливій спеці. Один з вояків навіть отримав «сонячний удар».  Вступивши в Україну воякам хотілось цілувати рідну землю, але їх чекало розчарування: населення отруєне комуністичною пропагандою зустріло їх холодно і навіть вороже. Цьому сприяло і ганебна поведінка румунських окупаційних військ, які грабували населення.  Все ж, коли вояки разом з селянами почали по ночах охороняти їхню худобу, ставлення різко змінилося. Під час перебування на території України, до вояків «Роланда» почали надходити тривожні звістки з Галичини про арешти членів уряду Ярослава Стецька та поступову ліквідацію німецькою окупаційною адміністрацією створених ОУН (б) органів влади. Наслідком цього стало суттєве погіршення стосунків між легіонерами та німецькими зв'язковими батальйону, які намагалися втручатися у внутрішнє життя вояків та вимагали припинити будь-яку агітаційну роботу серед населення.

13 серпня командуванням 11-ї армії було розроблено проект розпорядження, яким передбачалося усунути «Роланд» від будь-якого подальшого використання та підпорядкувати батальйон німецьким розвідувальним службам в Румунії. Усі особи, набрані на території України для організації самооборони, мали бути відправлені назад, а на командувача батальйону покладалася особиста відповідальність за те, аби усі легіонери, які прибули у складі «Роланда», залишили країну. До 26 серпня батальйон мав пішим маршем повернутися до Кишинева, звідки залізничним транспортом прибути до міста Фокшани. Виключення було зроблено лише для 50 легіонерів, які повинні були поступити у підпорядкування господарських служб та надати відповідну допомогу у збиранні збіжжя з забороною будь-якої політичної діяльності. По прибуттю на залізничну станцію Фокшани, поїзд, яким їхали легіонери, було відігнано на бічну колію, оточено німецькими кулеметниками та роззброєно. Лише українським старшинам батальйону було дозволено залишити при собі пістолети. Аналогічна доля чекала і на батальйон «Нахтігаль». Гітлер зрадив українців, як вірних союзників і Юрій Залізняк зрозумів це одним з перших. Він зв’язався з полковником Гансом Остером.

- Пане полковник. Прошу мені дати свободу дій по виявленню агентів НКВС, які будуть обов’язково залишені на окупованих територіях.

- Вам потрібно терміново прибути в Берлін. Вас хоче бачити адмірал Канаріс. Для вас є особливе доручення.

Абвер в Берліні розташувався по вулиці Тірпіцуфер 76. Юрій Берліна не знав і довго блукав.  На вході стояв вартовий, який викликав чергового офіцера.

- Мене викликав адмірал Канаріс. - Доповів Юрій.

- Зброя є?

Юрій подав свій револьвер.

- Проходьте в приймальню. Я доповім.

Через пів-години очікування Юрія запросили пройти в кабінет Канаріса.

- Агент Айзен по вашому виклику прибув. – Доповів Залізняк.

Адмірал Канаріс встав і потиснув руку.

- Давно хотів познайомитись с такою легендарною особистістю. Про вас хоч фільми знімай. Розумію, що ви розчаровані зміною політики, щодо українців, але повірте не ви один. Це буде дуже дорого коштувати і Німеччині, і Україні. У нас буде конфіденційна розмова. Не зрадите?

Канаріс  уважно подивися на Юрія.

- Я добровільно прийшов до вас. Якщо буду з чимось не згоден, скажу прямо, але не зраджу.

- Вашого слова мені досить. У Вермахті є невдоволення Гітлером. Він перестав слухати професіоналів і на моє переконання веде Німеччину до загибелі. Поки що є надія, що ми зможемо його контролювати, але з кожним днем вона стає все меншою. Вам необхідно увійти в Київ з першими німецькими частинами і почати контррозвідувальну роботу проти НКВС. Вони залишають на зайнятих територіях свою агентуру. З десяток агентів НКВС вже добровільно нам здались. Побажання є?

- Прошу видати мені документ, який зобов’яже місцеве командування сприяти моїм діям.

- Слушна думка. – Канаріс підняв слухавку. – Полковник Остер. Оформіть відповідний аусвайс агенту Айзену. Він до вас зайде.

- Ну, що ж, пане Юрій. Служіть своїй ідеї і постарайтесь вижити в цій війні.

Потиснувши Канарісу руку, Юрій Залізняк вийшов. На нього чекав Київ.