Глава 5

Глава 5

Сигнал «Гроза»

Ранок видався похмурим і почав накрапати дощ. Хлопці сиділи під дубом накрившись шинелями. Юрій подумки прораховував деталі майбутньої операції. 

- Увага, панове. Ми під вечір на рибальському човні, що стоїть за поворотом річки перепливемо на правий берег і зробимо засідку біля дороги, що веде в бункер. Підпиляємо гілку, чи тонке дерево, що перекриє дорогу в потрібний момент. Шофер вийде прибрати перешкоду, а ми захоплюємо автівку, посильного з портфелем і їдемо на аєродром. Радисту треба дати повідомлення, щоб літак вночі був готовий нас евакуювати по кодовому сигналу. Запитання є?

Хлопці перезирнулись і мовчали. Було видно, що вони  не очікували на такий план дій.

- Бачу, що сумніваєтесь. – Засміявся Юрій. – Але повірте моєму досвіду, це не так складно, як здається. Я бував у значно складніших обставинах.

Жартівливість командира додала впевненості бійцям і вони почали посміхатись.

Двоє хлопців збили замка з човна і підігнали ближче до місця знаходження групи.

Коли почало смеркатись диверсанти швидко перетнули річку і вийшли на дорогу, обсаджену молодими деревами. Підібравши трохи нахиленого клена, хлопці ножами підрізали стовбур і тепер від легкого поштовху він повинен був впасти на дорогу.  Радист погодив з абвером деталі евакуації і літак стояв з прогрітим двигуном. Наближався визначений час, але автівки все не було. Нервова напруга групи досягла максимуму, аж тут Юрій помітив умовний сигнал ліхтарем.

- Кидаймо  дерево!

Показалась автівка, що їхала на великій швидкості. Очевидно посильний запізнювався, але перед перешкодою машина різко загальмувала. Вийшов шофер і почав відсувати дерево. Саме в цей момент з двох боків вискочили диверсанти і захопили авто. Вони зв’язали посильного, запхали кляп в рот і засунули його в багажник. Шофер підняв руки вгору і почав благати.

- Не вбивайте!

- Так ти українець? Добре, сідай за руль і поїхали. – Юрій перейшов на українську мову. – Якщо не будеш сіпатись,  то будеш жити.

Автівка розвернулась і полетіла  на схід. В лісосмузі розвернули рацію і подали кодовий сигнал літаку.

- Подивимося на наш улов. – Промовив Юрій. – В кого посвідчення посильного?

Хорунжий Василь подав військовий квиток полоненого.

Юрій його розгорнув і в нього перехопило подих. Це було посвідчення його старого знайомого майора НКВС Якова Галицького!

- Ну, хлопці. Якщо доставимо цю свиню в абвер, то на вас чекають нагороди.

- Літак буде через півтори-години. Пілот просить розпалити вогнища вздовж злітної смуги.

Автівка влетіла на тренувальний аєродром і хлопці почали розкладати вогнища, але дрова не горіли.

-Зливайте бензин з автівки. – Наказав Юрій.

Невдовзі почувся звук літака.

- Як тебе звуть, хлопче? – Запитав Юрій шофера.

- Павлом звуть.

- Ми тебе відпустимо, але тебе НКВС розстріляє. Ти це розумієш?

-Так.

У шофера трусились руки.

- Якщо полетиш з нами, то життя тобі гарантоване. Погоджуйся, ти ж українець. Ми всі теж українці і боремося проти московських окупантів.

- Я згоден. – Ледь вичавив з себе Павло.

Літак вже котився по смузі.

- Витягніть цю сволоту з багажника. Він ще там не здох?

Хлопці відкрили багажник і витягнули ледь живого майора НКВС.

- Всі в літак і додому!

Пілот невдоволено бурчав, що літак перевантажений, але повітря було холодним і він злетів. Через дві години вони перетнули кордон і благополучно приземлились.

На аєродромі на них чекав полковник Остер в цивільному.

- Завдання виконане, пане полковник. – Доповів Юрій.

- Тихше, я тут інкогніто.

- Шофера і майора необхідно сховати на нашій базі, інакше Сталін буде вимагати їх видачі. Ця сволота Яков Галицький багато знає. Це він мене арештував і засудив на п'ятнадцять років. Документи з його портфеля я в літаку переглянув і очевидно, що війна вже близько. По кодовому слову «Гроза» всі командири повинні відкрити червоні пакети і діяти згідно вказаному плану.

- Ви зробили неймовірне, Юрій. Німеччині загрожує страшна небезпека з війною на два фронти. Ця операція буде засекречена навіть для Вермахту, щоб Гітлер мав змогу спокійно заперечити Сталіну про викрадення його військових. Відпочиньте, а завтра в літак і  у Відень. Тримайте полонених в суворій ізоляції навіть від своїх бійців. Попередьте ваших хлопців, щоб тримали язика за зубами, де були і що робили.

- Слухаюсь, пане полковнику!

- Та годі вже з тим полковником. Я ж у цивільному. Кажи мені просто, Ганс.

- Гаразд, Ганс. – Засміявся Юрій. – Схоже ми стаємо друзями.

Наступного дня вся група з полоненими вже була у Відні.