"Вони просто хотіли жити..."

І знову. Знову молоді душі пішли на небо, 

Не проживши бажаного віку, 

Боротися вони мали проти хвороби - 

Та життя обірвалося на порозі перемоги.

Вони просто хотіли жити,

Радіти життю, рости, розвиватися.

Новий світ впізнавати.

Та з  сім'ями посиденьки влаштувати.

Але... Вони не відчують цього навіть ніколи,

Ні, не через хворобу з якою боролись.

Не через зламану руку чи ногу,

А через сусіда - безсердечного ворога лютого,

Який і забрав життя не тільки дорослих, а й малих.

Ну, чому ти смієшся, враже? Просиш і ще, і ще.

Та безсердечність в твоєму серці сидить.

Просто смієшся, просто сидиш. 

Вони - лише діти, ні в чому невинні. 

Так, а чому тоді смішно тобі? 

Мати нещасна, втративши дитя - здатна на все, поки ти, дурню, смієшся.

Смієшся до поки доти ти зможеш, а далі...

 Горе матері на собі відчуєш. 

Адже материнська любов здатна на все, якщо ти, враже, не знав про це.

Вона здатна знищити тебе, закопати в могилу,

Та за дитя проклинати тебе! ...

...

Вони просто хотіли жити, а не бути в могилах, 

Просто радіти життю...

Та зло, яке на Землі породило,

Розірвало всю долю малу.

Тепер мати, схватившись в обійми,

З маленьким бездиханним тілом, подивилася на небо. 

І заревіла, тримаючи дитя в обіймах посеред неба, посеред уламків ламких,

Які раніше слугували місциною для спасіння.

Вони просто хотіли жити, радіти життю...

___

Цей вірш присвячений до сьогоднішньої ситуації, яка забрала життя деяких маленьких янголят, та тих, хто рятував їхнє життя від хвороби...