І знову... І знову повторилося це,
І знову людей накрила пітьма,
Пітьма таємна, чорна та хитра,
Забрала серця та життя у людей.
Вона пробиралася крізь хатини білі,
Ховалася в кутку посеред кімнати,
Очища світилися у темряві нічній,
– очікувала жертву, яку вона могла
Забрати з собою на віки-вічні.
А ікла її були як білий сніг,
Холодом віяло по всій кімнаті.
Аж раптом, заглянуло сонце через вікно.
Яке так ненавиділа пітьма.
І крик видала на всю кімнату,
даючи знати, що тут знаходиться вона.
Але сонце посміхалося.
Посміхалося досі, аж поки чорна пітьма не пропала.
Не назавжди пропала,
До наступної ночі...