Жіночий весільний одяг

Весільна сорочка в Закарпатті відрізняється від поширеної в Україні Доділки і складається з двох частин: верхньої короткої полотняної сорочки «опліччя» і нижньої білої полотняної спідниці, так званої білої полотняної спідниці. «біленника». Крій кожної деталі унікальний. Корсет не має повних рукавів і розмір пазухи не спереду, як це прийнято в Україні, а збоку. Спереду сорочка має дрібний візерунок, зібраний на грудях, утворюючи біля шиї геометричну декоративну верхню частину – «обшивка».

Рукави внизу «не зап’яснику» також оброблені та обшивні та оброблені виїмчастою «фордами». «Запинка» фартуха збираються в дрібні складки («рисували») так само, як і білиник, а по контуру йдуть «плетінкою» — мереживо. Поверх сорочки одягали короткий відкритий суконний «камезель» без рукавів із застібкою на грудях. Дві кишені з клапанами вшиті в передній край камзола. Обрядовим елементом верховинського весільного одягу є «гуня» — прямий кожух з рукавами, тканий із довговолокнистої вовни («гуня пелехата», «гуня коцовата»).

Розплетене волосся молодої прикрашали білим платом «фустою», «білилом», «ручником», тканим з тонкого відбіленого полотна. Поверх нього покладали весільний барвінковий вінок («вінець»), доповнений кетягами вівса, штучними квітами («косицями») та пір’ям.

На східному Полісі поверх вишитої весільної сорочки молода одягнута в своєрідну сукню без рукавів, т.зв. «спідницю з нагрудником», відрізну по лінії талії та розширену донизу. Поверх неї вдягнуто розшитий кольоровим шовком фартух. Стан оперезує весільний тканий рушник. В руках молодої весільна хусточка. На голові – весільний вінок із шерстяних помпонів.

У центральному поліссі традиційний антураж нареченої складається з білого домашнього ганчір’я, лише верхній край спідниці та рукава прикрашені кольоровим вовняним мереживом, дуже простим. З-під антуражу видно, що весільна сорочка має вузький вишитий комірець-стійку, зав’язаний червоним шнурочком, який видніється зверху біля шиї, це має захистити молоду від уроку. При огляді знизу з-під антуражу видніється ткана вовняна спідниця — «листочка» та фартух.На ногах личаки, одягнені поверх онуч. В руках молода тримає весільну хусточку. Голова пов’язана весільною стрічкою, поверх якої вдягнуто барвінковий вінок з прикріпленим до нього позаду кольоровими стічками.

У північній Полтавщині, основу весільного строю молодої становила додільна лляна сорочка з орнаментацію білими нитками по білому полотну в поєднанні з такими технічними засобами ажурного декору, як виколювання, вирізування та мережка. Поверх сорочки вдягали плахту, а поверх неї – фартух («запаску»). На нареченій весільна хустка з вишивкою гараусом. На плечі одягали короткий жупан, пошитий із купленого сукна й прикрашений суконними або оксамитовими аплікаціями, поверх якого заможні селяни накидали кожух. Голову прикрашає весільна дівоча хустка з ріжками та гірляндами з ходу, а шию прикрашає велика кількість намист, коралів і золотих монет.

Основу весільного вбрання молодої на слобідських землях України становила весільна сорочка, оздоблена по нижньому краю плетеним мереживом. Поверх сорочки вдягали рясну спідницю з шерстяного або шовкового купованого краму. Спідницю спереду покривали кольоровим фартухом, по низу обшивали бахромою, а в нижній частині декорували нашивками з різноколірного мережива та зубчастими стрічками переважно темних кольорів. Типовим верхнім святковим одягом молодої в цих районах був шитий з тонкої шерсті, сукна або оксамиту корсет з рукавами, т.зв. «юпка», «куцина». Найурочистіші  куцини оздоблювали різнокольоровими гарусними шнурками, кантами. Голову молодої пов’язували шовковою хусткою, переважно білою, зверху накладали весільний із штучних квітів вінок, а з лівого боку у вінок вставляли павине перо. Молоду обов’язково замість пояса оперезували весільним рушником. На ноги взували кольорові сап’яні чоботи. Шию прикрашали низками намиста, бурштину, коралів.