Від Автора

Писар, писар! – дражнили мене в дитинстві вуличним призвіськом, яке приліпилося до нашого двору ще з часів писарювання мого прадіда Івана в волості. Було так образливо тоді.

Народився я на Полтавщині, закінчив школу, нікуди не переїжджаючи, на Черкащині, яка утворилася в 1954 році, а більшу частину життя мешкаю на Київщині.

Нічого особливого в житті не було. Була, правда, строкова служба писарем у штабі бригади ППО в радянські часи. Була Трипільська ТЕС, де пропрацював двадцять років на «сержантських» посадах майстра та інженера. Була ще Камбоджа. Там я працював за фахом електрика і ледве не залишився назавжди через напад на готель «Кхмаєр крохом» - червоних кхмерів. З задоволенням вивчав розмовну частину кхмерської. Якщо ти просто «щось», то володіння іншою мовою робить тебе «півтора» рази по «щось».

Раціоналізатор. У всьому. Є медаль «ВДНХ» Союзу. Твердо стою на позиціях поєднання особистого та державного ЕГО. Найтяжчим гріхом вважаю не гординю, а нищення природи: лісу, Дніпра, лугів – у пустелі гордитись буде нічим і нікому.

Весь час учусь, читаю. Знання – перший Бог у моєму іконостасі.

Авто – це моя «Бочка Діогена». По віку дошкрябався до пенсії.

Отже, в минулому житті я був електриком, який розтанув у мені одночасно з розвалом радянської імперії. Якщо ви сформовані десятьма християнськими заповідями та десятьма «заповідями» кодексу будівника комунізму, а ще обмежені забороною сімох смертних гріхів (зараз, правда, їх більше), то вибрати нову професію не так уже й просто. Одна тільки заборона про експлуатацію людини людиною чого варта! А про лінь я взагалі мовчу. Вона жила в мені завжди. Втішало те, що розумні люди стверджували, нібито лінь – двигун прогресу, якому весь час палки в колеса ставлять моя дружина та держава. Одну вимушений задобрювати податками, а іншу свіжими, як вранішня роса або вечірня прохолода, заробітками. Отже – таксі. Ні начальників тобі, ні підлеглих. Воля!

Час як години, роки, а то і вся тривалість життя є «шампуром» з низкою наколотих на нього подій, озвучених розповідями, споминами, повістями або іншим розміром послідовного викладення історій.

У реальному ж шашлику, якщо їстівну частину здерти із шампура виделкою на тарілку, то, скоріше всього, з гарячої гірки спочатку будуть з’їдені шматочки м’яса. Першими підсмаженіші, сухіші, а потім масніші. Або навпаки. Тут як ви самі виберете.

А от коли прийдеться дерти зубами складові частини шашлику по металу, то нікому не вдасться проігнорувати шматочок ароматно запеченої цибулі, пікантно-гіркуватого перцю чи кружальце картоплі сорту пізньозрілої «Слов’янки».

У моєму «шашлику» всі згадані компоненти свідомо присутні. Є і перчинки, є і цибуля, є і шматочки м’яса, видерті у свині, кабана чи благородно забрані у барана, кози, теляти або безголосого сома. Та й посолити я не забув довгу низку. Отже, розповіді у мене нанизані на «шампур» часу. І дороги.

Тож, як кажуть, смачного, або приємного чтива, шановні!