Не поспішай сказати «ні»

Чи вам не приходилось блукати в лісі, не усвідомлюючи, де ви є і що відбувається з автомобілем, на якому так зручно ви доїхали до грибних місць? Воно, якби не залишений без догляду автомобіль, на душі було б спокійніше – все одно колись кудись вийдемо. Ми й відійшли начебто недалеко, але куди не ткнись – нова місцевість. Однаковими залишаються тільки сосни, берези, папороть та гриби, які душу вже не гріють.

Сонця, щоб по ньому зорієнтуватися, не було з самого ранку. Воно в середині дня, як відомо, на півдні. Північна сторона стовбура дерева завжди покрита мохом, та щось не видно того моху і яким він повинен бути? Він що, нагадує траву на газоні чи лишай на собаці? З південного боку гілки на деревах повинні бути потужніші, а тут вони з усіх боків, чомусь, однакові. Де той південь, де північ? Якби визначити, де південь, то можна було б дізнатися, де схід і захід. Та що це нам дає? Не відомо ж, де ми відносно автомобіля.

Припустимо, що автомобіль на сході від нас, то це де? Попереду, зліва, справа, за спиною? А якщо трохи розвернутись? Голова паморочиться від непевності і невизначеності. Заблукали! Через верхів'я дерев з'явилась світла щілина між темними хмарами. Це південь? Ні, південь не може бути вгорі, адже тоді, логічно, північ була б на протилежному боці, тобто в нас під ногами. Абсурд. Потрібно кудись іти. Куди? Через кілька сотень метрів лісова поверхня пішла вниз, погустішали кущі, а потім з’явився край болота. Ми ж не проїжджали мимо болота, та й не чув я ніколи про тутешнє його існування.

Нервування збуджує апетит, але торба з їжею в автомобілі. І вода. Понишпорив по кишенях. Знайшлося дві іриски, що випадково залишились після минулої риболовлі. Вона, як розвага – це вже абсолютно ясно краща від збору грибів. Там хоч за напрямком течії можна визначити, де південь. Дніпро тече в Чорне море, а там південь. Там тепло, і закусочні на кожному кроці.

У животі забурчало. Чому було не покласти в кишеню кільце ковбаси? Ну, прослухав би чергову лекцію про жирові плями на одязі, то й що? Стій, а де я залишив корзину з грибами? Я ж тільки що був з нею. От нещастя! Корзини немає, автомобіля немає, їжі немає...

Мати рідна, а чи не розібраний уже наш автомобіль до самої рами на деталі? Там так зручно це робити, в гущавині. І нащо я її послухав та поїхав по гриби? Добре, що хоч дружина не загубилась. Весь час поряд, мовчки чекає від мене правильних рішень. Запитала, правда, один раз, чи не займався я раніше спортивним орієнтуванням? Може, нам покричати? Хоча тут такий масив лісу, що кричи і лопни від крику – ніхто не почує.

Дружина кричати допомагала мало, а я на повну потужність видав істеричне ау-у-у... Відразу поряд відгукнувся грибник. Такої радості я давно не відчував. Той непоказний грибник здався мені ріднішим за брата і навіть подарунком Бога. Я кинувся до нього з запитанням, чи не знає він, де дорога, та чи не може повести до неї? А той мені так холодно: "Я не Іван Сусанін, щоб бути провідником". "Я, - каже, - в ліс прийшов гриби збирати, а не лісовий вереск слухати". Вийняв я з нагрудної кишені сто гривень і прошу: "Проведи". "О, це інша річ", - пом'якшав грибник та запитує: "Ви де в ліс заїхали, в Мар'янівці?" Я ствердно кивнув головою, хоча впевненості не було.

Пройшли ми всі разом метрів з двісті і поміж дерев сяйвом заблищали лаковані боки мого автомобіля. Цілого і недоторканого. "То, може, й мене підвезете до шосе?" – запитав грибник. "Ні", - кажу. І така мене неприязнь охопила щодо нього. Це ж який, у біса, потрібно мати тариф, щоб брати за послугу таку ціну! Та за такі гроші тільки туристів на орбіту возить. Хай іде пішки! Проїхав я трохи лісом і знову заблукав, тепер уже на автомобілі.

Тісний білий світ. Про цю свою пригоду нам розповів на рибалці той давній невдаха-риболов, якому ми колись з кумом подарували двох "підлящиків". Кум, незважаючи на те, що допоміг горе-грибнику розшукати в лісі автомобіль, залишився невпізнаним.

06.09.2006