«Каклєти» з лисиці

Полювання на лисицю дає мисливцю шалену кількість моральних задоволень. Цей хижак не гребує ні зайченятами, ні козенятами, ні куріпкою, ні гніздами птахів, ні підранком качки, яка рятується на тонкій кризі водоймища. Отже, вполювати лиса – це все одно, що зберегти життя усім, кого тільки що було згадано.

А що вже злодії ті лиси – страх. Варто господарю не вгледіти за подвір’ям, і лисиця вибере за одну ніч усіх домашніх качок і курей. Ви й чули, як якось дивно гавкає ваш собака, та через сон полінувалися, не стали розбуркуватися, а вранці стало відомо, що в сусідів залишилося лише дві качки. На смерть переляканих. Якщо хочете знати, щоб ці дві качки несли яйця, капайте їм у коритце валер’янку. Десять крапель на літр води. Хай заспокояться.

Окрім такої злочинної поведінки, лисиці, правда, приносять і користь. Основна здобич лисиці – миші. Вони їх чатують всюди: біля скирти соломи, копиці сіна, біля нір. Чують під землею й під снігом, а, поїдаючи мишей сотнями, самі проникаються таким смородом, що жодна жива істота м’яса лисиці не їсть… Що вже ворони всеїдні, і ті нехтують. Їх від нього нудить, викликає алергію і блювоту.

При полюванні на лисицю нами рухає лише азарт. Ну, хіба ще хутро комусь подаруєш. Щиро й великодушно.

Є люди, яким мишачий аромат на шапці чи комірі подобається. Шин-шил тримають вдома, хом’яків, пацюків. Самі, правда, за ними не прибирають. Добре, що настали часи, коли є служниці. Та це ми рушили вбік від теми.

Вершиною полювання на лисицю стає момент, коли їх дві-три було впольовано, а ми з кумом, уже добре розігріті, починаємо театральну виставу. Стара мисливська братія також задіяна в спектаклі, розділена навпіл і підтримує когось із нас. Глядачами виставлені тільки двоє нових мисливців.

Кум гаряче кричить: «Сімнадцять!». Я: «Двадцять одна!». Кум: «Ну, якщо ви вбухали туди хліба, як «общепітовська столовка», то можна й тридцять зліпити». Я: «А у вас, кажете, розміром з долоню, то, напевне, панірованих сухарів не жаліли?».

«Так, а про що суперечка?» - запитує хтось.

«Та про «каклєти» з лисиці», - кажуть кум.

(Кум дуже люблять літеру «К», бо його дружину звуть Катерина. Всі позитивні риси куми він висвітлює завжди місцем її народження – Драна Гора. Окрім «каклєти», кум іще кажуть «кісто», тобто тісто).

Пики мисливців розтягуються масними посмішками, очі примружуються і скошуються в бік новачків в очікуванні розваги.

«Кхм, кхм,» - закхекав один з них. «Я, - говорит, - представитель одной народности дальнего севера, так у нас лисиц едят. Ее только приготовить надо правильно, используя заячье сало. На прошлой охоте, в конце нашего застолья, когда я выложил «ну очень крупного «зайца», то «его» мы полностью съели, не заметив подмены».

Кум поперхнулись і сказали: «Або горілки на полювання потрібно брати менше, або все-таки принюхуватися».

А я ще подумав тоді: «Чому це моя гонча чмихнула і з огидою відвернулась?».

09.11.2009