«Невезуха» з подякою

Сидить один за столом і неначе спить,
Фужер повний нерішучий перед ним стоїть,
Підпер голову руками у журбі тяжкій,
Очі туга полонила – край безмежний в ній…
Раптом вискочив з підпілля якийсь чоловік,
Осушив фужер і миттю з поля зору зник.
А невдаха розпачливо: «За що це мені,
Стільки лиха навалилось за останні дні?!

Тиждень, як згоріла хата, потім викрали «Хюндай»,
І «Та» з кимось повіялась на Мальдіви чи в Дубай.
Думав вмерти – нащо жити, так якийсь смердючий гад
Не дав вільно отруїтись – випив колорадський яд!

Раз такі невдачі прикрі, збитки, горе і біда,
Є в запасі ще мотузка і на березі верба…»
А гілляка «трісь» підступно – і барахтання в воді,
Притискають важелезні з верби віти молоді.
Вода мокра і холодна повернула відчуття,
За три метри лету вниз пронеслось усе життя…
В порівнянні оцінивши і «палац» свій, і «Хюндай»,
І «Оту», що потяглася на Мальдіви чи в Дубай,
Мовив, хекаючи важко, ухопивши човна край:
«Будь прокляте те вішання, краще б був напився,
Через нього ледве-ледве було не втопився!»

Післямова

Якось пацієнта їли хворі невідомі,
То він лікаря просив, щоб прийняли вдома.
Прийшов, дивиться, а доктор за столом сидить,
Чи дріма, чи думає, чи, скоріше, спить,
Фужер ліків для страждальця на столі стоїть.

Я тоді як вискочу, (хворий чоловік),
Випив ліки одним махом й без подяки зник!

А тепер він каже: «Каюсь, ліки я украв,
Поки мозок лЄкаря рецепт шліфував.
Передайте ескулапу в відкритім листі,
Що фужер повиганяв двадцять сім глистів.
І для повної подяки я не маю слів!»

09.05.2015