«Невезуха» з подякою

Сидить доктор за столом і неначе спить,
Скланка повна нерішуча перед ним стоїть,
Підпер голову руками у журбі тяжкій,
Очі туга полонила – край безмежний в ній…
Раптом вискочив звідкись якийсь чоловік,
Склянку швидко осушив і миттєво зник.
А невдаха розпачливо: «За що це мені,
Стільки лиха навалилось за останні дні!»

Тиждень, як згоріла хата, потім викрали «Хюндай»,
І «Та» з кимось повіялась на Мальдіви чи в Дубай.
Думав вмерти – нащо жити, так якийсь смердючий гад
Не дав вільно отруїтись – випив колорадський яд!

Раз такі невдачі прикрі, збитки, горе і біда,
В господарстві є мотузка і на березі верба…»
А гілляка «трісь» підступно – і барахтання в воді,
Притискають важелезні вербні віти молоді.
Вода мокра і холодна повернула відчуття,
За три метри лету вниз пронеслось усе життя…
В порівнянні оцінивши і «палац» свій, і «Хюндай»,
І «Оту», що потяглася на Мальдіви чи в Дубай,
Мовив, хекаючи важко, ухопивши човна край:
«Будь прокляте те вішання, краще б був напився,
Через нього ледве-ледве було не втопився!»

Післямова

Якось пацієнта їли хворі невідомі,
То він лікаря просив, щоб прийняв удома.
Прийшов, дивиться, а доктор за столом сидить,
Чи дріма, чи думає, чи, скоріше, спить,
Склянка ліків для хворого на столі стоїть.

Він тоді як вискочить, (хворий чоловік),
Випив ліки одним махом й без подяки зник!

А тепер він каже: «Каюсь, ліки я украв,
Поки мозок лЄкаря рецепт шліфував.
Передайте ескулапу в відкритім листі,
Що ті ліки вигнали двадцять сім глистів.
І для щирої подяки я не маю слів!»

09.05.2015