Зірка

Сільський двір у нас широкий. Як вигін. «Чого його, - каже бабуся, - тримати у скруті домашню живність?» Кури, гуси, свиноматка з приплодом, Хрюня Елітович, корова Зірка перед мандрівкою на пасовище – усі гуляють по подвір’ю під пильним наглядом Рябка. Рябку з будки видно все. У нього дуже хороша зорова пам'ять, бо знає в обличчя кожну нашу курку. Чужих курей не любить і сердито проганяє.

Зірка – наша улюблениця. Вона з великим задоволенням приймає все, чим я її пригощаю. Своїм шорстким язиком з моєї долоні Зірка вмить прибере і хліб, і яблуко, і цукерку, і навіть шматочок посипаного сіллю сала. Коли хтось жаліється на якесь злочинне з двору зникнення і каже «як корова язиком злизала», то я відразу уявляю Зірку з її довжелезним язиком. У мене язик так далеко з рота не висовується.

Поки всі жителі двору гуляли собі в пошуках чогось вартого уваги, а я снідав найсмачнішим Зірчиним молоком із хлібом, за вікном щось гупнуло. Коли гуртом ми вибігли на подвір’я, то побачили, що Зірка лежить на землі, простягла ноги і, здається, хропе чи, скоріше, харчить.

Бабуся плеснула в долоні і жалісно запримовляла: «Годувальниця ти наша, чому ж ти помираєш?», а на дідуся гримнула і дала доручення терміново запросити ветлікаря.

Ветлікар уважно оглянув Зірку ззовні, обстежив язик, поміряв температуру в отворі під хвостом, а мені пояснив: «Якщо тут температура в нормі, то вона в нормі і по всьому організму». Бабусю ж запитав: «Що вона пила у вас – дихання пахне якось неприродньо?»

-Ой, лишенько, - вигукнула бабуся, - то це вона, виявляється, випила сорок літрів браги з каструлі! Ми з дідом замешкались і не внесли відразу її в дім, на плиту.

-Ну, то хай спить, - мовив ветлікар, - до ранку одужає, благо, на вулиці літо.

Зранку Зірка встала на ноги, хитаючись, підійшла до відер з водою і жадібно висмоктала всю живильну вологу до дна. Дідусь співчутливо поплескав страдницю по спині: «Знаю, Зоря, як тобі зараз важко».

Молоко у Зірки, яке так полюбляє наш дідусь, з його слів, перестало тхнути бурячихою тільки на четвертий день.

А елітне поросятко, що його татусь взимку привезли із базару, виросло, стало Хрюнею Елітовичем і почало у дворі наводити свій лад. Здавалося б, така мирна тварина, а все норовить вхопити когось за ногу. А іще постійно їжі вимагає. Рябко, який довго був господарем на подвір’ї, і той почав побоюватися Хрюню Елітовича. Мало того, у Рябка Хрюнь ще злочинно перехопив найхарактернішу звичку. Всі кути на подвір’ї перемітив на нового господаря, тобто на себе. Підійде до якогось виступу, підійме праву задню ногу і мітить. «Моє» - каже. Диво, істинне диво!

Бабуся постійно виливала йому у корито залишки молока та простокваші, так Елітовичу цього виявилося замало. Почав тертися біля Зірки в намаганні напитися молока прямо із вим’я. Дійку посмоктати знахабнілому захотілося! Ну, Зірка такого новітнього доїння не зрозуміла і своєю, також правою задньою, дзизнула Хрюню під дих. Так і відкарбувала свою подвійну ратицю. Елітович дуже природно хрюкнув і ображено відійшов. В подальшому Зірку він боявся.

Одного разу біля нашого подвір’я зупинилася вантажівка, така сама, як і в нашого татка, а звідти гукають: «Заготівля! Дорого!»

Хрюні Елітовичу оцінка «дорого» сподобалася і він залюбки видерся по відкидному трапу у кузов. Як не кажіть, а «дорого» набагато краще від «дешево» або «за безцінь».

Наш двір не знає, куди його повезли, але сидів він в кузові автомобіля дуже гордо, бо «дорого».

Бабуся якось казали: «Свиня-свинею, а пішов «на підвищення».

12.03.2012