Сповідь

Мені, водію багатотонних вантажних автомобілів, у кризові роки приходилось заробляти на хліб насущний скрізь, де тільки траплялася нагода.

В основному це були різноманітні новобудови. Виручали мене уміння та знання, а ще моя комунікабельність, легке сприймання коливань на плині часу, жартівливість.

Гуртожиток, як явище, як спадок від Союзу, раніше сприймався тимчасовим прихистком для таких, як я, та немає нічого більш постійного, ніж щось тимчасове. Виявляється.

Елементи в іміджі не дуже молодого, але ж і не старого мешканця гуртожитку були в мене присутні. Була борода, бо не тільки гаряча, а й холодна вода текли з крана не завжди і голитися не вдавалось. Хай росте. Бог дав бороду ч-чорну, як сажа, густющу та ще й кучеряву, трохи.

День за днем нечутно і беземоційно цокав електронний годинник мого життя, коли я зупинився перевести подих всередині майже добудованого православного храму. Раптом мимо волі очі прилипли до Божого створіння, що наближалось. Напівтемрява неосвітленого храму будівельника мого не видала. Боже створіння запитало, чи не знаю я, де отець Михаіл.

- Він відсутній, я за нього, - пожартував я. Звуть мене отець Серафим.

А сам крадькома дивлюся вгору, чи не впаде зараз звідти кара небесна.

Боже створіння довірливо попросило про сповідь. У недобудованому храмі сповідь пройшла з відхиленням від канонічного перебігу. Кінець сповіді послав мені – єретику і грішнику, одинокому холостяку Божу милість.

В-Він послав мені дружину.

30.04.2015