Україно моя
Оповідання про листопад
Лист кленовий упав на поверхню води,
І понесла його вдалину течія,
А з потоком води йде, не знаєш куди,
Швидкоплинна дорога моя.
Світ джерельних очей зупинив листопад,
Запізніла листку посміхнулась любов,
Але він тихим плескотом рушив назад,
Щоб калину побачити знов.
Вздовж крутих берегів по холодній воді,
Лист опалий прослідує в сизу імлу,
І калина червона заплаче тоді:
«Постривай, лиш тебе я люблю!»
Не зітхай восени, що весняна краса
Загубилась в пожовклих просторах полів,
І у вирій її віднесли журавлі.
Що було – те пройшло, не жалій!
Як промчиться зима й забуяє весна –
Із дороги повернуться в дім журавлі,
І розквітне красою калина ясна
Білим цвітом на милій землі.
Лист кленовий упав на поверхню води
Не почути тепер йому спів солов’я,
А з потоком води невідомо куди
Йде єдина дорога моя.
Не сумуй, не горюй, не журись,
Не печалься, не плач, не зітхай –
Повернуся я знову колись
Юним кленом в зелений розмай.
Повернуся на берег, де мила моя
Одиноко стоїть, як тополя,
Стану поряд листвою веселою я,
Аби втішити їй її долю.
Відредаговано: 09.11.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
