ПІСЛЯМОВА

Ця книга не про правильні відповіді. Вона про шлях — нерівний, місцями важкий, але живий. Про життя, яке триває навіть тоді, коли здається, що воно мало б завмерти в очікуванні. Про дні, коли доводиться вчитися заново ходити знайомими вулицями, але з іншим небом над головою.

Антеїзм — це пам’ять тіла про землю. Про відчуття, яке не зникає з відстанню і не потребує дозволу. Земля, з якої ми вийшли, не обмежується кордонами; вона живе у мові, у жестах, у способі мовчати й радіти. Вона поруч, навіть коли далеко. І вона дає силу — не для гучних декларацій, а для щоденної витривалості.

Любов до батьківщини не завжди звучить як гімн. Частіше вона тихіша: у звичці берегти гідність, у здатності співчувати, у бажанні не озлобитися. Вона в тому, як ми будуємо життя так, щоб не втратити людяність. У тому, як працюємо, навчаємося, виховуємо дітей і не забуваємо, звідки ми.

Життя за кордоном не скасовує дому. Воно змінює форму зв’язку з ним. Дім стає внутрішнім місцем — там, де мова знаходить шлях, де пам’ять не болить, а підтримує, де майбутнє не заперечує минулого. І в цьому внутрішньому домі завжди є простір для повернення — у буквальному чи символічному сенсі.

Нехай ця книга буде поруч, коли важко. Нехай нагадає, що адаптація — не зрада, а спосіб жити й берегти сили. Що любов до України може бути різною і водночас справжньою. Що навіть у тимчасовості є глибина, а у невизначеності — можливість.

Ми сильні не тому, що не падаємо, а тому, що піднімаємося, торкаючись своєї землі — навіть якщо робимо це подумки. І доки цей дотик живий, доти живе і ми.