Четверта година, ми всі мирно спали.
Ніхто і не знав, що чека нас підстава.
Усім було страшно, і всі ми боялись,
Та зараз від болю нена́висть зосталась.
На вулиці темно, бо зорі не видно,
А місяць на небі єдине світило.
Пташки не співають, а виє сирена,
І все це вночі, під покровом сльозливим.
Темрява стала мені вже за друга
Хто знає, чи "завтра" для нас з вами буде.
Замість дощу на нас падають гради,
Бо "кращої в світі" не знають відради.
Води у річках уже більше немає,
Лиш кров там тече, яку ми проливаєм.
Ми боремось стійко, в душі в нас палає,
Ми за Україну життя полишаєм!
Кожен, хто знає, і кожен, хто бачив,
Ніколи в житті їм цього не пробачить!
Невинні жінки, дітлахи і воєнні,
Що вони вам зробили, на землі цій Священній?!
Ми пам'ятаємо всіх хто загинув,
Хто за наш мир мусив землі покинуть.
Ненька наша все пам'ятає,
А тому від того і гірко страждає.
Україна в огні, саме так зараз все виглядає,
А тим хто до цього зусилля приклав,
Неодмінно ми все повертаєм!
Ми маємо силу і незламний дух волі,
Ніхто нас не змусить жити в полоні!
Адже ми українці і нас не здолати!
Так чому ж ми повинні життя вам віддати?!
Ми незламний народ нашої України!
Ми ніколи не будем стоять на колінах!
А поставимо тих, хто нас змусив терпіти, це пекло, ці муки і кровопроли́ття!
Хай що б не робили, хай що б не казали,
Ми маємо волю, і взірцем для всіх стали!
Незламний народ, вільної України,
Такими ми стали для мудрого світу!
Відредаговано: 02.02.2023